Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

секретар судового засідання Сперкач Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Управління Пенсійного фонду України (далі - УПФУ) в Галицькому районі м. Львова про визнання дій неправомірними, перерахунок пенсії та стягнення недоотриманої додаткової пенсії,

У березні 2007 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом про перерахунок додаткової пенсії. Позивачі зазначили, що отримують додаткову пенсію, передбачену статтями 50, 51 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"(далі –Закон № 796). Посилаючись на те, що розміри призначеної і виплачуваної додаткової пенсії не відповідають розміру, встановленому цим Законом (796-12) , та на відмову відповідача привести її у відповідність з вимогами Закону № 796 (796-12) , просили суд визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати останнього провести перерахунок додаткової пенсії, зокрема: ОСОБА_6 з червня 2004 року по травень 2007 року та стягнути з відповідача 3441,71 грн недоотриманої додаткової пенсії, ОСОБА_7 з червня 2004 року по травень 2007 року та стягнути з відповідача 5755,83 грн недоотриманої додаткової пенсії, ОСОБА_8 з січня 2007 року по травень 2007 року та стягнути з відповідача 955,18 грн недоотриманої додаткової пенсії.

Постановою Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2007 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року, скасовано постанову Сихівського районного суду м. Львова від 12 червня 2007 року та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнано неправомірними дії УПФУ в Галицькому районі м. Львова щодо відмови позивачам у проведенні перерахунку щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у відповідності до вимог статей 50,51,67 Закону № 796, виходячи із встановленого законом мінімального розміру пенсії за віком та зобов’язано відповідача здійснити такий перерахунок, починаючи з червня 2004 року, та провести виплату позивачам недоотриманих сум додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, зокрема, неправильно застосовані норми статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"та статті 50, 67 Закону № 796.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 визнані інвалідами 3 групи від захворювання, пов’язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесені до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. ОСОБА_6 віднесена до другої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

ОСОБА_8 та ОСОБА_7 призначено додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, згідно зі статтею 50 Закону № 796, а ОСОБА_6 згідно зі статтею 51 зазначеного Закону.

Відповідно до статті 50 Закону № 796 особам, віднесеним до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, інвалідам 3 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Статтею 51 Закону № 796 встановлено, що особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Розрахунок пенсії позивачам відповідач провів, виходячи з установленого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) розміру, який складає 19,91 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що при визначенні розміру додаткової пенсії позивачам застосуванню підлягають статті 50, 51 Закону № 796, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

За таких обставин, апеляційний суд правильно вважав, що позивачі мають право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі встановленому Законом № 796 (796-12) .

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Тому застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Таким чином апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов дійшов правильного висновку про задоволення вимог позивачів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін.

Керуючись статтями 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та у строки визначені статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .