Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Федорова М.О.

при секретарі: Прудкій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси

на постанову господарського суду Одеської області від 25 квітня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2007 року

у справі № 34/94-07-2062А

за позовом Приватного підприємства "Талант-т"(надалі –ПП "Талант-т")

до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси (надалі –ДПІ у Київському районі м.Одеси)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У березні 2007р. позивач звернувся до господарського суду Одеської області з позовом у якому поставлено питання про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень ДПІ у Київському районі м.Одеси №0000232334/0 від 26.12.2006р. та №0000022334/0 від 23.01.2007р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним не були порушені вимоги п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Постановою господарського суду Одеської області від 25 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2007 року, позовні вимоги були задоволені. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Одеси №0000232334/0 від 26.12.2006р. та №0000022334/0 від 23.01.2007р.; судові витрати в розмірі 3,40 грн. стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що позивач належним чином виконав свої зобов’язання, тобто виконав усі передбачені законом умови для отримання відшкодування податку на додану вартість (ПДВ) та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту, в той час як відповідач не довів обґрунтованість визначення податкових зобов’язань ПП "Талант-т".

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій ДПІ у Київському районі м.Одеси звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, та направити справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідача, позивач зазначає, що рішення суду першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено документальну невиїзну перевірку з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість ПП "Талант-т" за березень 2005р., про що складено акт №1406-23-304-32623894/35 від 22.06.2006р., з якого вбачається, що позивачем в порушення п.7.2.1, п.п.7.2.6, п.п.7.2.8 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"завищено від’ємне значення чистої суми зобов’язань з податку на додану вартість в березні 2005р. на 31000,00грн.(а.с.26-28 т.І).

Згідно акту виїзної позапланової перевірки позивача з питань правомірності заявленого бюджетного відшкодування податку на додану за квітень, травень 2005р. №3062-23-00-304-32623894/56 від 27.12.2005р., контролюючим органом встановлено, що ПП "Талант-т", в порушення п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2005р. на 3333,00грн. (а.с.29-33 т.І).

Як свідчить довідка №983-23-00-304-32623894/10 від 31.03.2006р., за висновками позапланової виїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість ПП "Талант-т", у грудні 2005р. порушень в достовірності нарахування бюджетного відшкодування з податку на додану вартість не встановлено (а.с.34-41 т.І).

Проте, ДПІ у Київському районі м.Одеси була проведена документальна невиїзна перевірка з питань перегляду висновків достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість ПП "Талант-т" за грудень 2005р. та січень 2006р., про що складено акт №3815-23-34-32623894/19 від 19.12.2006р. Вказаною перевіркою встановлено, що позивачем було завищена сума бюджетного відшкодування у цьому періоді на 64566,00грн., а саме: в грудні 2005р. –на 15333,00грн. та в січні 2006р. –на 49233,00грн.(а.с.10-17 т.І).

Актом про результати виїзної позапланової перевірки ПП "Талант-т"з питань перегляду висновків правомірності заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень, квітень, травень 2005р. за №44-23-304-32623894/1 від 12.01.2007р. було встановлено, що позивачем, в порушення п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", завищено суму заявленого бюджетного відшкодування на 74084,00грн., а саме: у березні 2005р. –на 37667,00грн., у квітні 2005р. –на 23917,00грн., у травні 2005р. –на 12500,00грн. (а.с.18-23 т.І).

За наслідками проведених перевірок податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

- №0000232334/0 від 26.12.2006р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 64566,00грн. у т.ч.: за грудень 2005р. –на 15333,00грн., за січень 2006р. –на 49233,00грн.;

- №0000022334/0 від 23.01.2007р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 74084,00грн. у т.ч.: за березень 2005р. –37667,00грн., за квітень 2005р. –на 23917,00грн., за травень 2005р. –на 12500,00грн. а також застосовано, щодо позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18835,50грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП "Талант-т"та ПП "Протект"були укладені угоди, відповідно до яких, ПП "Протект"зобов’язується передати у власність, а ПП "Талант-т"прийняти та сплатити вартість поставленого обладнання (установки сатураторні марки синхромикс), які, в свою чергу в подальшоум були експортовані за межі митної території України, а саме до Республіки Молдови. На підтвердження виконання зазначених угод, до матеріалів справи долучені копії відповідних накладних та податкових накладних. Також, між зазначеними вище суб’єктами господарювання укладались угоди на виконання робіт, про що свідчать додані до матеріалів справи, копії відповідних актів виконаних робіт та податкових накладних.

Отже, оскільки в ході проведення перевірок податковим органом встановлено, що сплата ПДВ виробником продукції не підтверджується, відповідач дійшов висновку, що бюджетне відшкодування, заявлене в увідповідні періоди покупцем (ПП "Талант-т") не є обґрунтованим з огляду на приписи п.1.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , яким передбачено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Суди попередніх судових інстанцій не погодились із такими висновками контролюючого органу з огляду на такі обставини.

Підпунктом 7.7.1. п.7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Відповідно до п.п.7.5.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Мотивуючи рішення, суди попередніх інстанцій зазначили, що твердження відповідача про неможливість податкового органу встановити виробника продукції, яку купував позивач та факт сплати ним податку на додану вартість, не впливає на формування податкового кредиту позивача та суму належної йому до відшкодування з бюджету.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги). Між тим, факт надмірної фактичної сплати податку платником податку, за результатами звітного податкового періоду підлягає встановленню в судовому процесі як юридичний факт, з яким Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування у визначених цим Законом випадках.

Серед іншого, на підтвердження своїх доводів відповідач вказував, що єдиним виробником обладнання, яке було предметом угод, за якими позивач отримував податкові накладні від ПП "Протект"та формував податковий кредит у відповідні періоди, є МПП "Політех". В матеріалах справи наявна довідка складена директором МПП "Політех"з якої вбачається, що реалазація сатураторних установок здійснюється виключно виробником, тобто МПП "Політех"і на реалізацію іншим суб’єктам господарювання, зокрема, ПП "Протект" не надавались (а.с.110 т.ІІ).

Зазначені обставини у встановленому законом порядку не були належним чином перевірені ні судом першої, ні апеляційної інстанції.

Разом з тим, за змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

На думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету, а відповідач виходив з того, що позивач товар не придбавав та не експортував і ці операції були фіктивними.

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у контролюючого органу докази, які підтверджують доводи відносно того, що наведені в податкових накладних та вантажно митних деклараціях відомості не відповідають дійсності. Якщо відповідач таких доказів не надє або останні були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його .виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Виходячи з положень ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Враховуючи наведене, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, перевірити доводи викладені позивачем у касаційній та апеляційний скаргах, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси –задовольнити.

Постанову господарського суду Одеської області від 25 квітня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2007 року –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.