Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Федорова М.О.

при секретарі Прудкій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова

на постанову господарського суду Львівської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2007 року

у справі №5/1565-28/260А

за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова (надалі –ДПІ у Франківському районі м.Львова)

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ресурс плюс"(надалі – ТОВ "ТД "Ресурс плюс"); 2. Компанії "Веліа Системз Лімітед"

про визнання недійсним контракту, -

У серпні 2006р. позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовом в якому поставлено питання про визнання недійсним контракту №01-10/12GB від 10.12.2004р. укладеного між відповідачами та зобов’язання ТОВ "ТД "Ресурс плюс" зменшити у документах податкової звітності суму бюджетного відшкодування на 1223764,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до листа Торговельно-економічної місії у складі посольства України в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії від 19.04.2006р. №79/2, Компанія "Веліа Системз Лімітед є неторговельною компанією та не здійснює фінансових операцій протягом фінансового року, отже є такою, що не функціонує, немає матеріальних та нематеріальних активів, готівкових коштів, та у якої відсутній товарообіг. На думку позивача, відсутність товарообігу між відповідачами та нездіснення Компанією "Веліа Системз Лімітед"фінансово-господарської діяльності, позбавляє ТОВ "ТД "Ресурс плюс"права на експортне відшкодування податку на додану вартість (надалі –ПДВ), посилаючись на те, що вивезення товару за межі митної території України не відбулось, а отже укладення оспорюваного контракту мало за мету протиправне повернення бюджетного відшкодування, що суперечить інтересам держави Україна.

Постановою господарського суду Львівської області від 23 жовтня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2007 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умислу у відповідачів чи одного з них на укладення оспорюваної угоди з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. В той час, як спірна угода виконана належним чином. Крім того, чинним законодавством не передбачено такого наслідку визнання недійсним господарського зобов’язання, як зменшення суми бюджетного відшкодування у документах податкової звітності.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій ДПІ у Франківському районі м.Львові звернулася із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом було проведено тематичну документальну перевірку ТОВ "ТД "Ресурс плюс"з питань правильності віднесення сум податку на додану вартість до податкового зобов’язання та податкового кредиту за січень, лютий 2005 року, про що складено акт №23-2/590 від 18 квітня 2005р., в якому зазначено, що ТОВ "ТД "Ресурс плюс"в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість завищено податковий кредит в січні-лютому 2005р. на суму 836364,00грн.

На підставі висновків акту перевірки, було прийнято податкове повідомлення-рішення №7589/10/23-2 від 19.04.2005р. про визначення завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ, проте, за результатами апеляційного оскарження, в порядку адміністративного узгодження, зазначене податкове повідомлення-рішення скасовано.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "ТД "Ресурс плюс"та Компанією "Веліа Системз Лімітед"(Великобританія) укладено Контракт №01-10/12-GB від 10.12.2004р. (а.с.17-19), на підставі якого, ТОВ "ТД "Ресурс плюс"зобов’язується передати, а Компанія "Веліа Системз Лімітед"(Velia System Limited) прийняти та оплатити шкіряний напівфабрикат "вет-блю"зі шкіри великої рогатої худоби (далі -ВРХ).

На підтвердження виконання зазначених контрактів в матеріалах справи наявні копії міжнародних товарно-транспортних накладних та вантажно-митних декларацій на яких митним органом вчинено напис про фактичне вивезення задекларованих у вантажних деклараціях товарів в повному обсязі за межі митної території України та засвідчено гербовою печаткою митного органу.

Судом також встановлено, що обставини отримання ТОВ "ТД "Ресурс плюс"коштів за поставлений товар підтверджуються повідомленнями про надходження валютних коштів та банківськими виписками про рух коштів на рахунку.

Проведеною перевіркою податковим органом на підставі відомостей отриманих з листа Торговельно-економічної місії у складі посольства України в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії від 19.04.2006р. №79/2 встановлено, що компанія-нерезидент є неторговельною компанією і у своїй фінансовій звітності не відображає фінансово-господарської діяльності і товарообігу. Отже, податковий орган дійшов висновку про невідповідність оскаржуваної міжнародної угоди державним інтересам України, оскільки на підставі цього договору ТОВ "ТД "Ресурс плюс"було задекларовано повернення ПДВ, однак фактичні обставини справи, на думку податкового органу, спростовують здійснення оскаржуваної господарської операції.

Спростовуючи висновки податкового органу суди попередніх інстанцій, як на докази вивезення товару за межі митної території України, послалися на дані, наведені у вантажних митних деклараціях, перелічивши їх номери. Крім того, суди зазначили що, з огляду на наявність вантажних митних декларацій, інформація, яка міститься в будь-яких листах, не може бути підставою для висновку про відсутність вивезення (експортування) ТОВ "ТД "Ресурс плюс" товару за межі митної території України.

Крім того, суди вказали, що зазначений лист, стосується виключно Компанії "Веліа Системз Лімітед", отже не може бути доказом того, що, ТОВ "ТД "Ресурс плюс"уклав оспорюваний контракт з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Також, судом встановлено, що поставка товару ТОВ "ТД "Ресурс плюс"здійснювалась на адресу Фірми "VIMOS S.P.A", отже, фактично товарообіг ТОВ "ТД "Ресурс плюс"відбувався не з Компанією "Веліа Системз Лімітед"що, однак, відповідає ч.1 п.4 Контракту №01-10/12-GB від 10.12.2004р. (а.с.18). Обставини передачі товару ТОВ "ТД "Ресурс плюс"перевізнику ЗАТ ТЕК "Західукртранс", підтверджується підписами і штампами перевізника у міжнародних та транспортних накладних, згідно яких було здійснено перевезення товару.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.

Мотивуючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій вказували на ту обставину, що в наданих та зібраних позивачем доказах відсутні документи на підтвердження того, що укладаючи оспорювані угоди сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства. Проте, судам слід було вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи, за умови неподання таких доказів позивачем.

Судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що судами при розгляді справи порушені вимоги частин 4 та 5 статті 11 КАС України, в яких установлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Аналогічні вимоги встановлені і в частині 2 статті 69 КАС України.

Отже, судами першої та апеляційної інстанції допущено помилкове застосування положень статті 159 КАС України, в яких встановлено вимоги до законності та обґрунтованості судового рішення, що є підставою для скасування рішень суду попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід виходити з того, що за статтею 208 ГК України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 зазначеного Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання правочину (господарського зобов’язання) недійсним розгляду не підлягають. У випадку помилкового порушення провадження воно підлягає закриттю.

Втім, органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК України застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Посилання ДПІ на обґрунтування вимоги про визнання угод між відповідачами фіктивними на їх безтоварний характер, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на експортне відшкодування податку на додану вартість з бюджету, підлягає з’ясуванню судом.

Установлення даного факту може бути підставою для віднесення таких угод до нікчемних, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, визнання яких у судовому порядку недійсними не вимагається.

Частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України. Початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

Водночас застосування приписів указаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов’язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов’язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. З’ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов’язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Підтвердження доводів податкового органу про здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків, може бути підставою зменшення суми бюджетного відшкодування, відмову у такому тощо. Серед іншого, суди попередніх інстанцій не звернули уваги, що позивач звертався до суду із клопотанням про витребування доказів на підтвердження своїх вимог. А саме, у клопотанні від 30.01.2007р. вказуючи на сумнівний характер діяльності Компанієї "Веліа Системз Лімітед"та на те, що країною призначення у вантажних митних деклараціях зазначено саме Італію, тобто товар, який є предметом оскаржуваного контракту експортувався не у Великобританію, а у Італійську республіку –фірмі VIMOS S.P.A.. Отже, позивач просив суд на підтвердження своїх доводів витребувати документи щодо договірних відносин між нерезидентами Velia System Limited та VIMOS S.P.A. (а.с.156-157). Оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, вантажні митні декларації, які підтверджують фактичне переміщення товару через кордон, оформлено належним чином, а законодавство України не передбачає можливості підтвердження цього факту ніяким іншим документом, виходячи із твердження позивача про фіктивність відомостей, які містяться у вантажній митній декларації (зокрема у графі 8), йому слід було провести відповідну перевірку наявності ознак злочину в діях осіб, які заповнювали вантажну митну декларацію а також факт вивезення товарів за межі митної території України і отримання вказаного товару покупцем по оскаржуваному контракту. За наявності сумніву щодо наданої інформації суд згідно зі статтями 70, 71, 79 КАС України мав можливість витребувати належні докази на підтвердження чи спростування наведених податковим органом фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України висловила правову позицію щодо застосування вказаних норм права при розгляді справ цієї категорії. Зокрема, у постанові від 09 лютого 2010 року під час розгляду за винятковими обставинами справи №2а-509/08 за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова до Приватної фірми "Росток"та Приватного виробничо-комерційної фірми "Дімон і Ко"про визнання недійсними та фіктивними угод та недійсними господарські зобов’язання.

Крім того, судова колегія касаційної інстанції звертає увагу, що наявна в матеріалах справи вступна та резолютивна частини ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2007р. не відповідає резолютивній частині повного тексту судового рішення суду апеляційної інстанції а містить посилання на апеляційну скаргу ПП "Кімак", тобто зазначає особу, яка не є стороною у справі №5/1565-28/260А (а.с.211).

Виходячи з положень ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Враховуючи наведене, касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, перевірити доводи викладені позивачем у касаційній скарзі та доповненні до неї, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова –задовольнити частково.

Постанову господарського суду Львівської області від 23 жовтня 2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2007 року –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.