46/410-А Про визнання угоди недійсною - 21.04.2010 Прийняття

Постановою Господарського суду м.Києва від 27.11.2006, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007, відмовлено у задоволенні позовних вимог ДПІ у Голосіївському районі м.Києва до ТОВ "Лаутар"та ТОВ "Євроекспрес"про визнання недійсним зобов’язання за договором від 01.01.2006 №6, укладеного між відповідачами, на підставі ст. 207 ГК України, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства, та застосування наслідків передбачених ст. 208 ГК України, у вигляді повернення ТОВ "Лаутар" на користь ТОВ "Євроекспрес" вартості послуг у розмірі 10140,00 грн., отриманих за договором №6 від 01.01.2006, та стягнення з ТОВ "Євроекспрес" в доход Державного бюджету України грошових коштів в сумі 10140,00 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористались.

Відповідач-1 представників у судове засідання касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлявся за всіма наявними у матеріалах справи адресами.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2006 між ТОВ "Лаутар"(Експедитор) та ТОВ "Євроекспрес" (Клієнт) укладено договір транспортного експедитування №6 на загальну суму 10140,00 грн., у т.ч. ПДВ 1690,00 грн.

Виконання договору сторонами в повному обсязі підтверджується проведеними розрахунками, які здійснені в готівковій формі на підставі актів виконаних робіт на загальну суму 10140,00 грн., у т.ч. ПДВ 1690,00 грн. Видану контрагентом податкову накладну №12 від 31.01.2006 на суму 8450,00 грн., крім того ПДВ 1690,00 грн. ТОВ "Євроекспрес" відображено в реєстрі отриманих податкових накладних, а суму ПДВ включено до складу податкового кредиту.

Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 02.03.2006 у справі №2-1540/2006 визнано недійсними Статут ТОВ "Лаутар", зареєстрований Голосіївською районною у м.Києві державною адміністрацією 18.12.2002 за № 05909, з моменту його реєстрації, та свідоцтво платника ПДВ №37053264 від 10.02.2003, з моменту видачі.

Крім того, позивачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Євроекспрес" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 08.08.2003 по 31.03.2006, за результатами якої складено акт від 14.07.2006 №435/1-23-02-32552771. За висновками акта перевірки ТОВ "Євроекспрес"порушено вимоги пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними виданими ТОВ "Лаутар".

17.08.2006 ДПІ у Голосіївському районі м.Києва складено акт про результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ "Лаутар"з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ "Євроекспрес"за 1 квартал 2006 року, згідно якого ТОВ "Лаутар"не включено до складу валового доходу цього періоду 8450,00 грн. за наслідками виконання оспорюваного договору, у зв’язку з чим прийнято податкове повідомлення-рішення про донарахування відповідачу-1 податкового зобов’язання.

На думку позивача, ці обставини свідчать про укладення ТОВ "Лаутар"спірного договору з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а тому він має бути визнаний недійсним відповідно до ст. 207 ГК України.

Суди попередніх інстанцій, свою відмову у позові мотивували тим, що для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. Наявність рішення суду про визнання недійсними установчих документів ТОВ "Лаутар"не звільняє позивача від необхідності доведення у суді наявності у останнього умислу на укладення угоди, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства.

Юридичним наслідком визнання установчих документів підприємства недійсними мало бути скасування державної реєстрації підприємства та здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт визнання установчих документів недійсними не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що позивачем не надано доказів, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, за непідтвердження наявності у відповідачів податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання саме спірного договору, чи обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів.

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись, оскільки вони зроблені без всебічного і повного з’ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст. 208 ГК України застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 цього Кодексу, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Кодексу, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання, ухилення від сплати податків, чи спрямованість дій на безпідставне одержання коштів із державного бюджету.

У цьому випадку судам слід було з’ясувати, чи не були дії відповідачів спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету. Проте суди всупереч вимогам частин четвертої та п’ятої статті 11 та статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України цю обставину належним чином не дослідили, хоча вона має істотне правове значення, не зобов’язали ДПІ надати докази на обґрунтування своїх доводів і не витребували необхідних доказів із власної ініціативи.

Встановивши проведення оплати по договору готівковими коштами за видатковими касовими ордерами через директора ТОВ "Лаутар"Стратієнка Ю.С., за наявності доказів, що останній зареєстрував підприємство на своє ім’я за винагороду, фактичне місцезнаходження підприємства йому невідомо, підприємницькою діяльністю особисто не займався, рахунки в установах банку не відкривав, не підписував будь-які документи, пов’язані з фінансово-господарською діяльністю ТОВ "Лаутар", судами не досліджено реальний характер угоди, а також достовірність даних внесених до розрахункових документів.

За наявності сумніву щодо наданої інформації суд, згідно зі статтями 70, 71, 79 Кодексу адміністративного судочинства України, мав можливість витребувати належні докази на підтвердження чи спростування наведених позивачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Оскільки вищезазначеним обставинам не була надана оцінка ні судом першої, ні апеляційної інстанції, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування прийнятих у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м.Києва від 27.11.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.