Вищий адміністративний суд України у складі:

секретаря судового засідання Парадюка А. І.,

за участю представника відповідача –Ковальова О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора м. Сімферополя на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23 березня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року у справі за позовом прокурора м. Сімферополя до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

В грудні 2008 року прокурор м. Сімферополя звернувся з позовом до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 24 жовтня 2008 року № 2756 "Про проведення конкурсів на право перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Сімферополі".

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23 березня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення –без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 24 жовтня 2008 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради прийнято рішення № 2756 "Про проведення конкурсів на право перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в м. Сімферополі".

14 листопада 2008 року прокурором м. Сімферополя подано протест на вказане рішення.

Відповідно до ч. ч .1, 3, 4 ст. 21 Закону України "Про прокуратуру" протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним.

Як зазначив прокурор, у строк, встановлений законом, протест розглянутий не був, в результаті чого ним подано відповідний позов.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що підстави для задоволення позову відсутні.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів передчасними.

Відповідно до ч. ч. 1. 3 ст. 35 Закону України "Про автомобільний транспорт"послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення. Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 1 ст. 42 цього Закону визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Об'єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів). На конкурс виносяться маршрути із затвердженими паспортами.

Частинами 1, 12 ст. 44 Закону передбачено, що організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України.

Відповідно до п. 7 Порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 139 (139-2003-п) (чинним на час виникнення спірних правовідносин), замовником залежно від виду автобусного маршруту загального користування може бути: виконавчий орган сільської, селищної, міської ради - на міських автобусних маршрутах загального користування; районна держадміністрація - на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території району; Рада міністрів Автономної Республіки Крим чи обласна держадміністрація - на приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території району, але не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області, та на внутрішньообласних маршрутах загального користування; урядовий орган державного управління в галузі автомобільного транспорту - на міжобласних і міжнародних автобусних маршрутах загального користування.

За визначенням термінів, передбачених статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автобусний маршрут міський - автобусний маршрут, який не виходить за межі території населеного пункту; автобусний маршрут приміський - автобусний маршрут, який з'єднує населені пункти і протяжність якого не перевищує 50 км.

На підставі системного аналізу вказаних статей колегія суддів приходить до висновку, що виконавчий орган міської ради може приймати рішення про проведення конкурсу на право перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, якщо об’єкт конкурсу –автобусний маршрут, не виходить за межі території населеного пункту.

Звертаючись з протестом до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, а в послідуючому –з позовом до суду, прокурор зазначив, що, оскаржуваним рішенням конкурс призначений, в тому числі, за маршрутами, які виходять за межі території м. Сімферополя.

Між тим, при вирішенні справи суди попередніх інстанцій не спростували такі доводи позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу прокурора м. Сімферополя задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23 березня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .