Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Брайка А.І.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Кунда Д.І.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2008 року

по справі № 12/245А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Вікторія Плюс"

до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Вікторія Плюс" звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом до Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області, про скасування податкових повідомлень-рішень №0000452300/0, №0000462300/0 від 10 лютого 2007 року, №0001802300/1, №0001812300/1 від 13 березня 2007 року, №0000452300/2, №0000462300/2, №0004052300/0 від 25 травня 2007 року.

Постановою Господарського суду Львівської області від 29.11.2007 року у задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості вимог.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2008 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; скасовано спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного адміністративного суду відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, вважаючи незаконним, та залишити в силі постанову Господарського суду Львівської області, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Городоцькому районі Львівської області проведено планову виїзну перевірку ТОВ фірми "Вікторія плюс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.05 року до 30.09.06 року, результати якої оформлено актом від 01.02.2007 року № 8/23-0/32282732. На підставі даного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000452300/0 та № 0000462300/0 від 10 лютого 2007 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 972634 грн., та суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 1495522 грн.

В результаті процедури адміністративного оскарження прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000452300/2 від 25 травня 2007 року, яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 972634 грн., з яких 648309 грн. - основний платіж та 324325 грн. –штрафні (фінансові) санкції; № 0000462300/2 від 25 травня 2007 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1090378 грн., з яких 810387 грн. –основний платіж та 279991 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0004052300/0 від 25 травня 2007 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 405194 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем не підтверджено жодними первинними документами факт отримання транспортних послуг, відповідно, у останнього, згідно вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ) не було підстав для віднесення таких до валових витрат та податкового кредиту, а відтак позивачем завищено скориговані валові витрати на загальну суму 3241547грн., у зв’язку із включенням до валових витрат у перевіреному періоді сум відшкодування залізнодорожних витрат не підтверджених оригіналами документів, як витрат пов’язаних із веденням господарської діяльності. За таких обставин, суд першої інстанції, з посиланням на вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97- ВР (168/97-ВР) ), дійшов до висновку про безпідставність віднесення позивачем вартості транспортних витрат до податкового кредиту з податку на додану вартість.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що стаття 11 Закону №334/94-ВР, порушення якої виявлено відповідачем, не встановлює ніяких конкретних вимог щодо форми та виду документів, які беруться до уваги в цілях податкового обліку. Таким чином, по своєму змісту норми Закону №334/94-ВР (334/94-ВР) встановлюють неможливість включення сум до валових витрат лише у випадку повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, тобто неможливість включення сум взагалі непідтверджених документами. Відповідно, з урахуванням вимог статті 70 КАС України, висновок суду першої інстанції стосовно необхідності підтвердження транспортних витрат в межах договорів поставки саме договорами на перевезення, квитанціями про прийняття вантажу до перевезення та дорожніми відомостями не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та фактичних обставинах справи.

Крім того, правильність визначення валового доходу позивача підтверджена відповідачем в акті перевірки від 01 лютого 2007 року № 8/23-0/32282732 (пункт 3.1.1 акту), а тому був прийнятий апеляційним судом до уваги як безспірний факт.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність факту порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 статті 5, статті 11 Закону №334/94-ВР та, відповідно вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97- ВР.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зокрема, з урахуванням того, що відповідач в процесі розгляду даної справи посилався на наявність доказів, що вказують на наявність ознак безтоварності та фіктивності спірних господарських правовідносин, судами не було в достатній мірі досліджено відповідні обставини з метою прийняття об'єктивного рішення. Таким чином, судами залишилось нез'ясованим, чи мали операції із придбання та реалізації реальний товарний характер, яким чином перевозився і зберігався товар (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, від кого з контрагентів надійшла оплата за отриманий товар.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що висновки судів обох інстанцій щодо правомірності віднесення позивачем скоригованих валових витрат у зв’язку із включенням до валових витрат у перевіреному періоді сум відшкодування транспортних витрат не можна вважати об'єктивними та вичерпними, оскільки судами не було визначено, з наданням відповідної правової оцінки, фактичних сум таких витрат у ціні товару в межах спірних господарських правовідносин.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Городоцькому районі Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2008 року та постанову Господарського суду Львівської області від 29.11.2007 року по справі № 12/245А скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .