Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Брайка А. І., Голубєвої Г. К., Рибченка А. О., Федорова М. О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представників позивача Ковтун Л.В., Лемле Н.В., відповідача Бодревської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 по справі № 5/963-13/150-А (22а-436/08)

за позовом Відкрите акціонерне товариство "Львівобленерго"

до Державної податкової інспекції у м. Львові

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В квітні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Львівобленерго" (далі –Товариство, позивач) звернувся до суду про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Львові (далі –ДПІ, орган податкової служби, відповідач) від 13.12.2006 № 0000421511/0/21381 та від 12.02.2007№ 0000421511/1/2481, якими позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем: частина прибутку (доходу) господарських організацій (у статутному фонді яких є державна частка), що вилучається до бюджету в розмірі 5 551 918,05 грн. (5 287 541,00 грн. - основний платіж та 264 377,05 грн. - штрафні санкції).

Постановою Господарського суду Львівської області від 04.07.2007 по справі № 5/963-13/150-А (22а-436/08) в задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що у статутному фонді позивача державі належать частка акцій в розмірі 26,98 %.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 по справі № 5/963-13/150-А (22а-436/08) скасовано судове рішення першої інстанції та позовні вимоги Товариства задоволено. При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що Товариство не відноситься до переліку підприємств, зазначених п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування", а сума частини прибутку акціонерного товариства, яка перераховуються до бюджету, визначена податковим органом позивачу, не має податкової природи, не входить до системи оподаткування, а є дивідендом, відповідно не є податковим зобов’язанням.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права, та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу Товариство просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін. При цьому позивач наголошує на відсутності державної частки у статутному фонді Товариства, оскільки пакет акцій, власником якого є держава, було передано нею до статутного фонду іншого суб’єкта господарювання. І тому власником такого пакета являється зазначений суб’єкт господарювання.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства, за результатами якої було складено Акт від 07.12.2006, в якому зокрема зазначено про допущене порушення Товариством ст. 67 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.2006 № 678 (678-2006-п) "Про затвердження Порядку і нормативу відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році", що призвело до ненадходження до загального фонду Державного бюджету України прибутку, що вилучається до бюджету на загальну суму 5 287 541,00 грн.

На підставі Акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження податковим органом було ухвалено спірні податкові повідомлення –рішення, які Товариством були оскаржені в судовому порядку.

Приймаючи оспорюванні податкові повідомлення - рішення, орган податкової служби виходив з того, що держава є власником частки акцій (26,98 %) Товариства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції підтримав позицію органу податкової служби та зазначив, що з передачею до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України", створеної відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2004 № 794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" (794-2004-п) , пакета акцій (26,98 %), що належить державі у статутному фонді Товариства, державна власність на ці акції не припинилась.

В свою чергу суд апеляційної інстанції скасовуючи судове рішення першої інстанції на обґрунтування свого рішень послалися, зокрема, на відсутність державної частки у статутному фонді позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки емісія акцій поведена у бездокументарній формі, то відповідно до ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" підтвердженням права власності певного суб’єкта господарювання на цінні папери позивача є виписка з реєстру власників іменних цінних паперів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, до фактичної передачі пакета акцій (26,98 %), що належить державі у статутному фонді Товариства, у виписці з реєстру власників іменних цінних паперів значився Фонд державного майна України як державний орган, який здійснює повноваження власника –держави. Після створення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" та з передачею до статутного фонду останньої пакета акцій (26,98 %), що належить державі у статутному фонді Товариства, у виписці з реєстру власників іменних цінних паперів замість власника акцій Фонду державного майна України зазначена Національна акціонерна компанія "Енергетична компанія України".

Аналізуючи наведені вище норми та фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія касаційної інстанції, щодо відсутності у Товариства обов’язку перерахування частини прибутку (доходу) господарських організацій (у статутному фонді яких є державна частка), що вилучається до бюджету, оскільки держава не є його акціонером.

Судом апеляційної інстанції правильно застосовано закон і при вирішенні питання щодо податкової природи податкового зобов’язання, визначеного податковим органом позивачу.

Відповідно до Закону від 25.06.1991 № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) (зі змінами та доповненнями) (п. 3 ч. 1 ст. 14) дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами, належать до загальнодержавних податків і зборів.

Обов’язок господарських організацій, які повністю або частково належать державі, відраховувати до державного бюджету частину прибутку (доходу) визначається законами про бюджет на відповідний рік.

Статтею 67 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (зі змінами та доповненнями) встановлено, що визначення суми донарахованої частини прибутку (доходу) в якості податкового зобов'язання можливо виключно по відношенню до державних некорпоратизованих, казенних та комунальних підприємств.

Норматив i порядок відрахувань частини прибутку (доходу), визначені цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відмінністю вищезазначеної статті є конкретна визначеність суб’єктів господарювання, які сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Згідно із вказаною нормою Закону прирівняними до податку на прибуток є зобов’язання зі сплати до бюджету дивідендів лише державних некорпоратизованих, казенних або комунальних підприємств, яким не було підприємство позивача.

За викладених обставин суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 по справі № 5/963-13/150-А (22а-436/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.