Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

на постанову Господарського суду Львівської області від 23 жовтня 2007 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року

у справі № 17/170А

за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Профліга"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Квіст-Роуз"

про визнання недійсним господарського зобов’язання, -

В червні 2007 року Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова (далі –ДПІ) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним з підстав, передбачених статтею 207 ГК України, господарське зобов’язання на суму 6 684 402,38 грн., яке виникло на підставі усної угоди між між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профліга"(далі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Квіст-Роуз"(далі –відповідач-2), а також застосувати наслідки згідно статті 208 ГК України.

Постановою Господарського суду Львівської області від 23 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій вмотивовані тим, що позивачем не доведено, що спірне господарське зобов’язання вчинено відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ДПІ ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

ДПІ пред’явлено до відповідачів позов про визнання недійсним господарського зобов’язання на суму 6 684 402,38 грн. та застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України, у вигляді стягнення всього одержаного за зобов’язанням в дохід держави. Позивач вказує, що між відповідачами проведено ряд господарських операцій, що підтверджується певними податковими накладними. Однак, такі податкові накладні ні позивачем, ні відповідачем-1 суду для огляду не надані.

В обґрунтування позовних вимог ДПІ посилається на лист ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 26 лютого 2007 року № 1731/7/15-443, відповідно до якого ТОВ "Квіст-Роуз"останній звіт до податкового органу подано за квітень 2006 року, та акт перевірки ДПІ у Святошинському районі м. Києва, яким встановлено порушення підприємством вимог підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

ДПІ вважає, що господарське зобов’язання між відповідачами вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та підлягає визнанню недійсним з підстав, визначених статтею 207 ГК України за наявності протиправного наміру в однієї сторони –ТОВ "Квіст-Роуз", оскільки воно свідомо здійснювало господарську діяльність з порушенням норм чинного законодавства та отримало прибуток, який був прихований від оподаткування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірного господарського зобов’язання недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів прийшла до висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову ДПІ послалась на статті 207, 208 ГК України.

За змістом частини 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вимог про визнання недійсним господарського зобов’язання, із закриттям провадження.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України, підлягають залишенню без змін, оскільки позивачем не доведено, що спірне господарське зобов’язання вчинено відповідачами з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 220, 221, 223, 228, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 23 жовтня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов’язання скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.