Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

на постанов у Господарського суду Харківської області від 23 квітня 2007 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року

у справі № АС-42/67-07

за позовом прокурора Дзержинського району м. Харкова в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пересічанський МЕЗ"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімальянс"

про визнання недійсними господарських зобов’язань, -

В січні 2007 року прокурор Дзержинського району м. Харкова звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі –ДПІ), в якому просив визнати недійсними з підстав, передбачених статтею 207 ГК України, господарські зобов’язання, які виникли на підставі договору поставки № ЕХW-10К/2 від 27 вересня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Пересічанський МЕЗ"(далі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімальянс"(далі –відповідач-2), а також застосувати наслідки недійсності договорів згідно статті 208 ГК України.

Постановою Господарського суду Харківської області від 23 квітня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій вмотивовані тим, що позивачем не надані суду докази наявності вини відповідачів в ухиленні від сплати податків, необґрунтованості видачі податкових накладних та порушення податкового законодавства з боку відповідача-2, також не надані докази наявності умислу сторін угоди укласти її саме з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, докази наявності причинно-наслідкового зв’язку між визнанням недійсними установчих документів та конкретними угодами про купівлю-продаж товарів.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ДПІ ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що 27 вересня 2004 року між відповідачами у справі було укладено договір № ЕХW-10К/2 щодо поставки насіння соняшника врожаю 2004 року на загальну суму 1 550 000 грн., у тому числі податок на додану вартість – 258 333,33 грн.

Факт виконання договору підтверджується податковими та видатковими накладними, книгами обліку придбання товарів (робіт, послуг), копії яких наявні в матеріалах справи.

Розрахунки між сторонами здійснені шляхом перерахування відповідачем-1 зі свого розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок відповідача-2 грошових коштів в розмірі 1 550 000 грн., що підтверджується реєстром електронних розрахункових документів, проведених банком 01 жовтня 2004 року.

ДПІ просить суд визнати недійсними господарські зобов’язання, які виникли між відповідачами на підставі договору поставки № ЕХW-10К/2 від 27 вересня 2004 року, як такі, що вчинені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на наявність протиправного умислу у обох сторін договору.

Зокрема, наявність протиправного умислу ДПІ обґрунтовує рішенням Центрального суду м. Сімферополь від 17 серпня 2005 року, яким визнані недійсними з моменту набрання законної сили рішенням суду установчі та реєстраційні документи відповідача-2 та його свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. ДПІ вказує, що завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета полягає в ухиленні від оподаткування доходів та створенні для відповідача-1 джерела відшкодування з державного бюджету суми податкового кредиту з податку на додану вартість, що призвело до неправомірної втрати бюджетних коштів на користь особи, яка не мала правових підстав на отримання бюджетних коштів, які фактично до державного бюджету не надійшли.

В зв’язку з наведеним, ДПІ вважає, що вказані господарські зобов’язання підлягають визнанню недійсними на підставі статті 207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених статтею 208 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірних господарських зобов’язань недійсними, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів прийшла до висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову прокурор послався на статті 207, 208 ГК України.

За змістом частини 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вимог про визнання недійсними господарських зобов’язань, із закриттям провадження.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України, підлягають залишенню без змін. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій, дане у статті 238 цього Кодексу. На момент звернення прокурора до суду з даним позовом закінчились строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені статтею 250 ГК України.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 220, 221, 223, 228, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Харківської області від 23 квітня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними господарських зобов’язань скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.