Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Кобилянського М.Г.

суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Ліпського Д.В., Юрченка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги учаснику бойових дій, інваліду війни та відшкодування моральної шкоди

за касаційною скаргою Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2006 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 жовтня 2006 року, -

У червні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом. Зазначав, що є учасником бойових дій, а з 2004 року - інвалідом війни 3 групи і відповідно ст.cт.12,13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) має право на одноразову щорічну допомогу до 5-го травня у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, а з 2005 року –у розмірі семи мінімальних пенсій за віком як інвалід війни, однак протягом 1999-2006 років допомога виплачувалась не у повному обсязі, тому просить стягнути з відповідача недоплачену суму грошової допомоги у розмірі 10292 грн.60 коп. та 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2006 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 недоплачену одноразову щорічну допомогу в розмірі 5411 грн. 45 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 16 жовтня 2006 року постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2006 року змінено. Стягнуто з Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 2054 грн. недоплаченої разової щорічної допомоги за 2006 рік.

Відповідач просить скасувати ці судові рішення і постановити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення в частині задоволення позовних вимог –скасуванню з постановленням нового судового рішення з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є учасником бойових дій, а з 2005 року –також інвалідом війни 3 групи та відповідно до вимог статтей 12, 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня має право на одержання щорічної грошової допомоги як учасник бойових дій у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, а як інвалід війни 3 групи –у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

У 2000 –2001 роках позивач отримав разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 40 грн., у 2002 році –80 грн., у 2003 році - 90 грн., у 2004 році –120 грн., у 2005-2006 роках –270 грн. з урахуванням обмежень, встановлених Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки.

Частково задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що зменшення розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2004-2006 роках суперечить вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , крім того, звуження змісту та обсягу цих гарантій шляхом прийняття нових законів або внесенням змін до чинних законів є порушенням статті 22 Конституції України.

Однак з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись неможна виходячи з наступного.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) було визнано неконституційними положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Водночас, згідно з ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України "Про Державний бюджет України"на відповідні роки були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином підстав для визнання дій Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради неправомірними щодо виплати щорічної одноразової допомоги до 5 травня в 2004-2006 роках у зменшеному розмірі, ніж встановлений законом розмір виплат учасникам бойових дій та інвалідам війни, немає, оскільки управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин у судів, що розглядали дану справу, не було підстав визнавати дії відповідача незаконними і частково задовольняти позовні вимоги.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює в цій частині нове судове рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 229, 230, 232 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради задовольнити.

Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14 липня 2006 року в частині стягнення з Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 недоплаченої одноразової щорічної допомоги в розмірі 5411 грн. 45 коп. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 16 жовтня 2006 року в частині стягнення з Управління праці, соціального захисту та житлових субсидій Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 2054 грн. недоплаченої разової щорічної допомоги за 2006 рік –скасувати, і постановити в цих частинах нове судове рішення –про відмову у позові.

В решті судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у випадках, з підстав, у строки та в порядку, визначених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.