Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів: Леонтович К.Г., Бим М.Є., Васильченко Н.В., Розваляєвої Т.С., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова на постанову господарського суду Чернігівської області від 4 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2009 року у справі № 17/79а за позовом акціонерного товариства закритого типу виробничо-комерційна фірма "Промтехмонтаж" до управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова про визнання нечинною вимоги та зобов’язання певні дії, -

У січні 2008 року акціонерне товариство закритого типу виробничо-комерційна фірма "Промтехмонтаж" звернулося в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова про визнання нечинною вимоги від 06.02.2007 року № Ю-1778 про сплату боргу зі сплати страхових внесків на суму 205,81 грн. за грудень 2004 р. та зобов’язання відповідача не вважати заборгованістю і не стягувати вказану суму.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, як платник єдиного податку сплатив страхові внески, однак із-за суперечностей, які виникли при прийнятті Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , Закону України "Про внесення змін та доповнень до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) від 25 березня 2005 р., сума єдиного податку, в яку входять і страхові внески, була зарахована до місцевого бюджету.

Постановою господарського суду Чернігівської області від 4 березня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2009 року, позовні вимоги задоволені.

____________________________________________________________________

Справа № К-41572/09 Доповідач: Леонтович К.Г.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач за спірний період сплачував страхові внески у складі єдиного податку. Відповідач прийняв вимогу від 06.02.2007 року № Ю-1778 про сплату боргу зі сплати страхових внесків на суму 205,81 грн. за грудень 2004 р.. Акціонерне товариство закритого типу виробничо-комерційна фірма "Промтехмонтаж" не згідне з даною вимогою, посилаючись на ті обставини, що пенсійні страхові внески за грудень місяць 2004 р. він сплатив у січні 2005 р. у складі єдиного податку, який управління Державного казначейства перерахувало до місцевого бюджету згідно вимог бюджетного законодавства. Відповідно до даних бухгалтерського обліку Товариство не має заборгованості по сплаті страхових внесків. Відповідач стверджує, що з врахуванням календарної черговості погашення платежів нинішня сума боргу в розмірі 205,81 грн. є залишком боргу за грудень 2006 року.

Суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, посилалися на ті обставини, що спірна сума боргу у спірній вимозі визначена позивачем саме за грудень 2004 р., яка фактично дорівнює сумі не відрахованої частини єдиного податку в розмірі 206,13 грн. за грудень 2004 р., а термін, за який відповідачем рахується борг за позивачем, а саме грудень 2006 року, а не грудень 2004 року, визначений лише внаслідок застосування управлінням Пенсійного фонду ч.5 ст.106 Закону №1058 (1058-15) щодо календарної черговості погашення боргів. Оскільки позивачем вказана сума страхових внесків сплачена у січні 2005 р. в частині єдиного податку, яку управління Держказначейства не перерахувало органам пенсійного фонду, то відповідно до Закону України №3538 вказана сума не являється заборгованістю.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно обставин справи позивачем страхові внески за грудень місяць 2004 р. сплачені у січні 2005 р. в складі єдиного податку, які управлінням Державного казначейства відповідно до бюджетного законодавства були перераховані до місцевого бюджету без відрахування вказаної суми до органів Пенсійного фонду.

Згідно ст.ст.1,2 Закону України "Про вирішення питання щодо заборгованості суб’єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності, у зв’язку з не перерозподілом Державним казначейством України частини податків до Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 2004 року –І кварталу 2005 року" від 16 березня 2006 року N3583-IV (далі Закон №3538) суми внесків до Пенсійного фонду, які були сплачені суб’єктами господарської діяльності на підставі особливих умов оподаткування, обліку та звітності, в складі податків згідно з чинним законодавством України протягом 2004 року –І кварталу 2005 року, але не були зараховані на їх особові рахунки в цих фондах у зв’язку з застосуванням Державним казначейством України норм діючого на той час Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" від 23 грудня 2004 року №2285-ІУ (2285-15) , не вважати заборгованістю. Донарахування та фінансові (штрафні) санкції до суб’єктів господарської діяльності, які застосовують особливі умови оподаткування, обліку та звітності щодо сум фактично сплачених внесків у 2004 році –І кварталі 2005 року, не застосовуються. Відповідач не заперечує тих обставин, що страхові внески не були перераховані управлінням Державного казначейства та що з урахуванням календарної черговості погашення платежів нинішня сума боргу в розмірі 205,81 грн. віднесена до залишку боргу за грудень 2006 року.

Виходячи з встановлених обставин справи та з вищенаведених законодавчих норм суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованих висновків, що норми Закону №3538 (3583-15) розповсюджуються на всіх платників єдиного податку, які сплачували даний податок в період 2004 року –І квартал 2005 року, сума не відрахованої частини єдиного податку в розмірі 206,13 грн. є сумою боргу, зазначеному у спірній вимозі в розмірі 205,81 грн., термін, за який відповідачем рахується борг, а саме грудень 2006 року, а не грудень 2004 року, визначений лише внаслідок застосування відповідачем ч.5 ст.106 Закону №1058 щодо календарної черговості погашення боргів, що вказує на безпідставність спірної вимоги УПФ у зв’язку з його відсутністю.

Виходячи з вищенаведеного суди першої та апеляційної інстанції прийшли до обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої та апеляційної інстанції винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Новозаводському районі м. Чернігова залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Чернігівської області від 4 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.