Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві

на постанову Господарського суду м. Києва від 08.11.2006 року

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року

у справі №11/183-А

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком"звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.09.2005 року №0000661501/0, яким позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 395823,76 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 08.11.2006 року (суддя –Євсіков О.О.), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Борисенко І.В., судді –Алданова С.О., Шипко В.В.), позов задоволено частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення в частині визначення пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД сумою податкового зобов’язання. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Часткове задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано правомірністю нарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком"звернулось до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

У касаційній скарзі позивач вказує, що Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) можливість нарахування пені пов’язує з несвоєчасним отриманням резидентом валютної виручки за зовнішньоекономічним договором (контрактом). У той же час, взаємовідносини позивача з операторами зв’язку –нерезидентами здійснювались на безконтрактній основі, а тому застосування до спірних правовідносин ст. ст. 1, 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"вважає незаконним.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Києві також не погодилась з постановленими у справі судовими рішеннями та подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати у частині задоволення позовних вимог. Відповідач, посилаючись на преамбулу Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , вважає правомірним визначення пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД сумою податкового зобов’язання та її нарахування шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки, викладені в акті перевірки від 19.09.2005 року №526/15-1/14347776, відповідно до яких встановлено, що позивач здійснює розрахунки з адміністраціями зв’язку інших країн за надання у користування каналів міжнародного телефонного зв’язку на контрактній та безконтрактній основі. У ході перевірки виконання розрахунків встановлено порушення термінів, передбачених ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", по наступним нерезидентам: Icomnet Holdings LLC, Miston Corporation, Polaris Communication and Networking Technologies, ltd, SBB Communications,Sungates Communication Inc.

Позивач, заперечуючи проти нарахування на підставі ст. 4 зазначеного Закону пені у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки в іноземній валюті, вказує на факт відсутності експортних контрактів, з огляду на що вважає безпідставним поширення на спірні правовідносини дії Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Між тим, такі доводи позивача обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій з посиланням на ч. 2 ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", якою передбачено, що зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

У той же час, правовідносини між підприємствами-резидентами та підприємствами нерезидентами, що складаються у галузі зв’язку, регламентуються Статутом та Конвенцією Міжнародного союзу електрозв’язку, які ратифіковані Україною, та передбачають можливість виникнення таких правовідносин без укладання контрактів визначеної форми, внаслідок чого сторони не обмежені обов’язком укладати зовнішньоекономічні договори (контракти).

Відповідно до ст. 4 Статуту і Конвенції Міжнародного союзу електрозв'язку (995_100) 1992 року основними документами Союзу є: цей Статут Міжнародного союзу електрозв'язку, Конвенція Міжнародного союзу електрозв'язку та Адміністративні регламенти.

Пунктом 2.5 Додатку 1 до Регламенту міжнародного електрозв’язку передбачено, що для зв’язків, по яких не існує спеціальних угод, кредитуючи адміністрація в найкоротший термін виставляє квартальний розрахунок з вказівкою сальдо по місячних рахунках за період, до якого цей рахунок відноситься, та направляє цей рахунок у двох примірниках дебітуючій адміністрації, яка після перевірки повертає один примірник рахунку з відміткою про його акцептування.

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"встановлено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності –з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Таким чином, висновок відповідача стосовно того, що рахунок надсилається після надання послуг та за своєю суттю є тим документом, який у розумінні ч. 1 ст. 1 згаданого Закону засвідчує надання послуг міжнародного електрозв’язку, обґрунтовано визнаний судами попередніх інстанцій правильним.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги позивача про невідповідність оскаржуваних судових рішень нормам матеріального та процесуального права.

Що ж стосується вимог касаційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві, то судова колегія Вищого адміністративного суду України також не знаходить підстав для її задоволення.

Так, у преамбулі Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Також він встановлює спеціальний порядок нарахування, оскарження нарахування, процедуру сплати та примусового стягнення, яка може застосовуватися лише щодо податків і зборів (обов’язкових платежів), сплата яких передбачена Законами з питань оподаткування.

Згідно з пунктами 1.2, 1.9 статті 1 цього Закону податкове зобов'язання –це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та в строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Податкове повідомлення є письмовим повідомленням контролюючих та податкових органів про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання та погасити суму податкового боргу.

Таким чином, ця форма акта ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у статтях 14 та 15 Закону України "Про систему оподаткування".

У той же час, у згаданих статтях Закону України "Про систему оподаткування" (1251-12) пеня, застосована до позивача, не визначена як податок або збір (обов‘язковий платіж). Тому обов'язок підприємства по сплаті пені за порушення розрахунків у сфері ЗЕД не відноситься до категорії податкового зобов'язання або податкового боргу, у зв’язку з чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення обґрунтовано визнано недійсним у відповідній частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційні скарги слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком"та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 08.11.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2007 року у справі №11/183-А залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.