Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 14.09.2006 року

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 року

у справі №5/234-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДАР"

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дар"звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 10.01.2006 року №0000032341/0/33/23-0/32215960/466, від 03.03.2006 року №0000032341/1/879/23-0/32215960/5492, від 15.05.2006 року №0000032341/2/2209/23-0/322/5960/12554 та від 24.07.2006 року №0000032341/3/3168/23-0/32215960/20392 в частині визначення товариству податкових зобов’язань з податку на додану вартість у сумі 3011213,15 грн. основного платежу та 1505607,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду м Закарпатської області від 14.09.2006 року (суддя Йосипчук О.С.), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Якімець Г.Г ., судді –Дубник О.П., Орищин Г.В.), позов задоволено: оскаржувані податкові повідомлення-рішення визнано недійсними у повному обсязі.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій обґрунтовано посиланнями на пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість"та на фактичні обставини справи, встановивши які суди дійшли висновку, що наявність у позивача примірника ВМД з відміткою митного органу про вивезення вантажу за межі митної території України є підставою для відображення у податковому обліку фінансово-господарської операції по реалізації товару на підставі договору комісії з застосуванням нульової ставки податку на додану вартість.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було невірно застосовано згадані положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , адже позивачем факт вивезення товарів за межі митної території України не був підтверджений належними засобами доказування.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в акті перевірки від 28.12.2005 року №723/23-0/10/32215960, про порушення позивачем пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого донараховано податку у сумі 3040833,00 грн. та зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 9696,00 грн. Такий висновок пов'язаний з тим, що позивачем було укладено договір комісії від 11.03.2004 року №17-03/04 з ТОВ "Нафтапродукт", відповідно до якого комітент (ТОВ "Нафтапродукт") реалізувало нерезиденту України 188100,00 шт. упаковок біологічно активної добавки "Суперпотентин-флора" на загальну суму 2829024 дол. США. Операція з експорту продукції відображена ТОВ "Дар"у податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2004 року, яка була подана до ДПІ у м. Ужгороді 20.07.2004 року без подання оригіналу 5-го примірника вантажно-митної декларації від 11.06.2004 року. Заперечуючи проти застосування позивачем нульової ставки податку на додану вартість, відповідач вважає, що надані ним докази вказують на фіктивність господарської операції з вивезення товару за межі митного кордону України.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Підпунктом 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 цього Закону передбачено, що податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

Згідно з пунктом 10 Порядку підтвердження відомостей про фактичне вивезення товарів за межі митної території України, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 21.03.2002 року №163/121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.03.2002 року за №295/6583 (z0295-02) , підставою для експортного (бюджетного) відшкодування податку на додану вартість платникові податку, що здійснив операцію з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України (експорт), є разом з іншими передбаченими чинним законодавством документами оригінал п'ятого основного аркуша ("примірник для декларанта") ВМД форми МД-2 (МД-3) з відповідним записом митного органу, засвідчений гербовою печаткою митного органу.

Погоджуючись з доводами позивача про правомірність застосування ним нульової ставки податку на додану вартість, суди врахували, що надання підприємством копії п'ятого основного аркуша ВМД є достатньою підставою для експортного (бюджетного) відшкодування податку на додану вартість, оскільки оригінал такого аркуша було вилучено у позивача ДДСБЕЗ МВС України на підставі постанови Генеральної прокуратури України, що підтверджується протоколом виїмки бухгалтерських документів. До того ж, листом начальника Луганської митниці від 30.01.2007 року №1-20/832 також підтверджено факт вивезення товару за межі митної території України на підставі вантажно-митної декларації від 11.06.2004 року №702000001/4/005754.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про достатність наданих позивачем доказів для підтвердження права на застосування нульової ставки податку на додану вартість.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Достовірність документа може бути перевірена як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, так і поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його виготовили.

Між тим, взявши до уваги протокол виїмки бухгалтерських документів від 08.10.2004 року як беззаперечний доказ наявності у позивача вантажно-митної декларації від 11.06.2004 року №702000001/4/005754, судами не враховано, що згаданий протокол містить дані лише щодо вилучення вантажно-митної декларації від 11.06.2004 року без зазначення її номеру, з огляду на що у суду не було підстав ідентифікувати її як декларацію під №702000001/4/005754. Крім того, як слушно зазначає відповідач, виїмка бухгалтерських документів була здійснена 08.10.2004 року, в той час як податкова декларація за червень 2004 року була подана до ДПІ у м. Ужгороді 20.07.2004 року, а відтак обставини неподання товариством оригіналу п'ятого основного аркуша ВМД разом з податковою декларацією також мали бути предметом з’ясування у даній справі.

Що ж стосується обґрунтування судових рішень посиланнями на лист начальника Луганської митниці від 30.01.2007 року №1-20/832, то останній також не можна визнати достовірним та беззаперечним доказом правомірності дій позивача, оскільки у матеріалах справи міститься лише засвідчена позивачем копія такого листа без печатки Луганської митниці. Застереження суду щодо огляду оригіналу цього листа та відповідності його копії він не містить.

Відповідно до частин 4 та 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, а також повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зміст наведених приписів процесуального закону свідчить на користь висновку, що суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

За обставин, які склалися у даній справі, суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову, перевірити доводи податкової інспекції про відсутність факту експортування товарів за межі митної території України, які зроблені відповідачем з урахуванням факту відсутності оригіналу п'ятого основного аркуша ВМД, перерахування коштів позивачу не тією особою, якій був проданий товар, порушення кримінальної справи проти посадових осіб ТОВ "Нафтапродукт", відсутності рейсу, яким нібито був перевезений вантаж, тощо.

Суди попередніх інстанцій не врахували зазначених обставин, доводи відповідача у передбаченому процесуальним законом порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини у справі.

За відсутності встановлення вказаних фактів в ухвалених у справі судових рішеннях останні підлягають скасуванню як такі, що не відповідають вимогам норм процесуального права, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до приписів частин 2 та 4 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені чинним процесуальним законодавством засоби для забезпечення з’ясування всіх обставин у справі, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Закарпатської області від 14.09.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 року у справі №5/234-А скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.