Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. –головуючий,

Головчук С.В.,

Гуріна М.І.,

Кобилянського М.Г.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_6 до управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення,

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернувся в суд з адміністративним позовом. Зазначав, що відповідач в порушення вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"сплачує щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, що не співвідносяться з мінімальною заробітною платою, встановленою законами України, внаслідок чого за 2005-2007 роки утворилася заборгованість, яку просив стягнути в сумі 5275 грн.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року, позов задоволено частково: стягнуто недоотриману щорічну допомогу на оздоровлення за 2005-2007 роки в сумі 3520 грн.

У касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволені позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, що пов’язано з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії і на підставі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на щорічну допомогу на оздоровлення, яку за 2005-2007 роки сплачено по 120 грн. за кожний рік.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення відповідач керувався постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Виплати здійснювалися у жовтні 2005 року, вересні 2006 року та квітні 2007 року.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що права позивача порушені щодо розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 роки й підлягають поновленню.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Абзацом четвертим частини першої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"була передбачена щорічна допомога на оздоровлення, яка інвалідам II групи сплачувалася в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Вказаною статтею Закону визначено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Статтею 62 вказаного Закону визначено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) було установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір щорічної допомоги на оздоровлення, зокрема, інвалідам II групи - 120 грн., який не відповідав розміру мінімальної заробітної плати, встановленому законами України.

Відповідно до вимог статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

Вихідним критерієм обрахунку спірних сум виплат відповідно до положень статті 48 вказаного Закону виступала мінімальна заробітна плата, розмір якої у зазначений позивачем період часу встановлювався законами України про Державний бюджет на відповідний рік:

- статтею 83 Закону України "Про Державний бюджет на 2005 рік"установлено на 2005 рік з 1 січня 2005 року розмір мінімальної заробітної плати 262 гривні на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 гривень на місяць, з 1 липня 2005 року - 310 гривень на місяць, з 1 вересня 2005 року - 332 гривні;

- статтею 82 Закону України "Про Державний бюджет на 2006 рік"установлено на 2006 рік з 1 січня 2006 року розмір мінімальної заробітної плати 350 гривень на місяць, з 1 липня 2006 року - 375 гривень, з 1 грудня 2006 року - 400 гривень;

- статтею 76 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік"установлено на 2007 рік з 1 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гривень, з 1 липня 2007 року - 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень. Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) дія положень статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"на 2005 рік не зупинялася.

Таким чином у 2005 році - виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) .

Пунктом 37 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2006 рік.

Тобто, у 2006 році щорічна допомога на оздоровлення підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) .

Пунктом 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-р/2007 положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними з дня ухвалення цього рішення.

До набрання чинності рішення Конституційного Суду України щорічна допомога на оздоровлення у 2007 році підлягала сплаті в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) , а з 09 липня 2007 року - виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актам вихідним критерієм обрахунку такої допомоги виступала мінімальна заробітна плата, встановлена Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Отже, розмір сплаченої позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2006 й 2007 роках відповідав вимогам законодавства, чинного на день здійснення таких виплат.

Проте суди попередніх інстанцій помилково, без урахування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , визнали неправомірною сплату позивачу у квітні 2007 року щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, що відповідав чинному на той час законодавству.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зі справи вбачається, що відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, зокрема, у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Позивач звернувся до суду у жовтні 2007 року й пропустив строк для звернення щодо позовних вимог за 2005 рік. Згідно з частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Судами попередніх інстанцій безпідставно не взяті до уваги доводи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду відносно вимоги, яка стосується неправомірності дій відповідача при сплаті щорічної допомоги на оздоровлення у 2005 році.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог за 2005 та 2007 роки й ухвалює нове рішення в цій частині.

Керуючись статтями 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області задовольнити.

Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 25 грудня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2008 року в частині стягнення щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 та 2007 роки скасувати та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_6 відмовити в позові в цій частині.

В решті судові рішення залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня їх відкриття.