ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"15" квітня 2010 р. м. Київ К-9983/07
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,
при секретарі Альошиній Г.А.
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області (далі –ДПІ, відповідач-1)
на постанову господарського суду Закарпатської області від 28.12.2006
та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2007
у справі № 7/431-2006
за позовом малого приватного підприємства "Гемлец"(далі –МПП "Гемлец")
до ДПІ
та державної податкової адміністрації у Закарпатській області (далі –ДПА, відповідач-2)
про скасування рішень.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача –не з’явились,
відповідача-1 –Рущака І.В.,
відповідача-2 –Рущака І.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про скасування рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 19.07.2006 № 0000012352/0 та рішення ДПА про результати розгляду скарги від 31.10.2006 № 13040/10/25-055 в частині залишення оскаржуваного акта індивідуальної дії без змін.
Постановою господарського суду Закарпатської області від 28.12.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2007, позов задоволено. У прийнятті названих судових актів попередні інстанції виходили з того, що у період, охоплений перевіркою, ліміт залишку готівки позивача становив 5000 грн., а тому висновки контролюючого органу про перевищення цього ліміту є невірними.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позові. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що установлений банком ліміт каси МПП "Гемлец"не відповідає вимогам Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (z0040-05)
(яке діяло у період, охоплений перевіркою, далі - Положення), тоді як перевищення МПП "Гемлец"ліміту каси, установленого наказом директора підприємства від 20.01.2005 № 002, є підставою для застосування до позивача фінансових санкцій.
Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутнього у судовому засіданні представника сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:
- 20.06.2002 позивачеві було установлено обслуговуючим банком ліміт залишку готівки в касі у розмірі 5000 грн., що підтверджується довідкою Виноградівського відділення ЗРУ ЗАТ КБ "Приват-Банк"від 28.08.2006 №911;
- наказом директора МПП "Гемлец"від 20.01.2005 № 002 було затверджено ліміт каси на 2005 рік на рівні 2340 грн.;
- в ході проведення ДПІ виїзної планової перевірки МПП "Гемлец" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.205 по 31.03.2006, оформленої актом від 05.07.2006 № 53/23-0112/13602255, було виявлено, зокрема, факт перевищення підприємством ліміту залишку каси, установленого названим внутрішнім наказом підприємства, на загальну суму 95 919 грн.;
- за наслідками проведеної перевірки контролюючим органом було прийнято рішення від 19.07.2006 № 0000012352/0 про застосування до МПП "Гемлец"штрафних (фінансових) санкцій у сумі 191 838 грн.;
- за наслідками оскарження позивачем цього акта індивідуальної дії в адміністративного порядку рішенням ДПА від 31.10.2006 № 13040/10/23-055 про результати розгляду скарги назване рішення ДПІ було скасовано в частині застосування 71280,08 грн. штрафу, а в решті –залишено без змін.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності застосування до позивача штрафних санкцій за перевищення установленого ліміту каси.
Відповідно до пункту 1.2 Положення (z0040-05)
ліміт залишку готівки в касі (ліміт каси) –це граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.
За змістом пункту 2.8 Положення (z0040-05)
підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.
Пунктом 5.1 Положення (z0040-05)
передбачено, що строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти), зокрема, для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де немає банків, - не рідше ніж один раз на п'ять робочих днів.
Згідно з пунктом 5.2 Положення (z0040-05)
установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі, що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства та його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі.
Установлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства. Для відокремлених підрозділів ліміт каси встановлюється і доводиться до їх відома відповідними внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства - юридичної особи.
В силу вимог пункту 5.13 цього ж Положення (z0040-05)
затверджені банками до набрання чинності цим Положенням загальні ліміти залишку готівки в касі підприємства та строки здавання виручки чинні до їх перегляду, який здійснюється з метою забезпечення відповідності цих показників чинним вимогам у порядку, визначеному цим Положенням (z0040-05)
.
Таким чином, суди з огляду на те, що після набрання чинності Положенням (z0040-05)
(тобто після 15.02.2005), підприємством позивача самостійно не установлювався ліміт каси, дійшли вірного висновку про чинність затвердженого банком ліміту каси.
Однак відповідно до пункту 5.9 Положення (z0040-05)
якщо ліміт каси встановлено з перевищенням граничних розмірів, визначених пунктом 5.4 цієї глави, то він уважається встановленим на рівні зазначених граничних розмірів. У цьому разі сума зазначених перевищень уважається понадлімітною .
Таким чином, після набрання чинності Положенням (z0040-05)
діючий на підприємстві ліміт каси повинен відповідати вимогами пункту 5.4 цього нормативно-правового акта, яким передбачено, зокрема, що кожне підприємство визначає ліміт каси з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від банку, обсягу касових оборотів (надходжень і видатків) за всіма рахунками, установлених строків здавання готівки, тривалості операційного часу банку, наявності домовленості підприємства з банком на інкасацію тощо: для підприємств, які мають строк здавання готівкової виручки (готівки) в банк, передбачений підпунктом "в" пункту 5.1 цієї глави, - у розмірах, що залежать від установлених строків здавання готівкової виручки (готівки) та її суми, але не більше п'ятикратного розміру середньоденних надходжень готівки (за три будь-які місяці поспіль з останніх дванадцяти).
Таким чином, для правильного вирішення даного спору судам слід було перевірити відповідність чинного у період, охоплений перевіркою, ліміту каси підприємства вимогам наведеного законодавчого припису. При чому у разі перевищення такого ліміту гранично допустимого розміру таке перевищення слід визнати понадлімітним відповідно до вимог пункту 5.13 Положення (z0040-05)
із застосуванням до підприємства відповідних санкцій.
Однак названі обставини, які входять до предмету доказування у справі, судами з’ясовано не було.
Касаційна ж інстанція в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В частині ж позовних вимог про скасування рішення ДПА про результати розгляду скарги від 31.10.2006 № 13040/10/25-055 провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Адже назване рішення є таким, що прийнято за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі та не є актом реалізації контролюючими органами повноважень у сфері управлінської діяльності. Відповідно ж до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. При цьому обов’язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов’язків, їх зміни чи припинення. Прийняте ж в процедурі адміністративного оскарження рішення податкового органу, яким за результатами розгляду скарги платника податків рішення про застосування фінансових санкцій залишається без змін, не породжує для платника податків юридичних наслідків.
За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у частині позовних вимог про скасування рішення ДПІ про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 19.07.2006 № 0000012352/0. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 157, 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Закарпатської області від 28.12.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2007 у справі № 7/431-2006 скасувати.
Провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення Державної податкової адміністрації у Закарпатській області від 31.10.2006 № 13040/10/25-055 про результати розгляду скарги малого приватного підприємства "Гемлец" в частині залишення в силі застосованих рішенням ДПІ у Виноградівському районі від 19.07.2006 р. № 0000012352/0 / 1651/23-13602255/8061 штрафних санкцій на суму 120557,92 грн. закрити.
В решті справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді: Л.І. Бившева
Н.Є. Маринчак
Є.А. Усенко
Т.М. Шипуліна