Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя - доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Біла Церква Київської області (далі –УПФ)

на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня

2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від

29 вересня 2009 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до УПФ про зобов’язання виплатити підвищення до пенсії,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з цим позовом.

Зазначала, що є непрацюючим пенсіонером, проживає у віднесеному до зони гарантованого добровільного відселення місті Біла Церква Київської області, відповідно до положень статті 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі – Закон № 796-ХІІ (796-12) ) має право на доплату до пенсії.

Посилаючись на те, що зазначена доплата до пенсії здійснювалася відповідачем у нижчому ніж передбачено Законом № 796-ХІІ (796-12) розмірі, позивач просила зобов’язати УПФ здійснити перерахунок із 1 липня 2007 року розміру доплати відповідно до вимог статті 39 цього Закону, встановивши його на рівні однієї мінімальної заробітної плати – 440 гривень.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2008 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом зазначення кінцевої дати зазначеного перерахунку –до 31 грудня 2007 року.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення й ухвалити нове – про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України (2747-15) ) за наявними у справі матеріалами, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ОСОБА_6 проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, перебуває на обліку в УПФ як непрацюючий пенсіонер за віком і має право на отримання передбаченої статтею 39 Закону № 796-ХІІ доплати до пенсії у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті, зокрема в зоні посиленого радіоекологічного контролю – в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Відповідачем зазначена доплата здійснювалася позивачу в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі – Постанова КМУ № 836).

Виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, суди дійшли обґрунтованого висновку, що при визначенні розміру доплати громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення, за основу їх нарахування береться мінімальна заробітна плата, тоді як Постановою КМУ № 836 (836-96-п) істотно звужується обсяг встановлених законом прав позивача.

Водночас суди вірно врахували, що пунктом 30 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (далі – Закон № 489-V (489-16) ) було призупинено дію частини першої статті 39 Закону №796-ХІІ на 2007 рік, однак

Рішенням Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року (v0a6p710-07) пункт 30 статті 71 Закону № 489-V визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, доплата до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ підлягає виплаті з 9 липня 2007 року виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати. Вихідними критеріями обрахунку суми доплати відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ виступає мінімальна заробітна плата, конкретний розмір якої встановлювався законом про держбюджет України на відповідний рік.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати відповідно до вимог статті 82 Закону № 489-V встановлено 440 грн, а з 1 жовтня 2007 року – 460 гривень.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок доплати до пенсії з 9 липня по 31 грудня 2007 року виходячи з розміру однієї мінімальної заробітної плати.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування судами норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні згаданих вище правових норм.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222 - 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Біла Церква Київської області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року та змінену нею постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2008 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії сторонам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.