Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя - доповідач), Лиски Т.О.,

Малиніна В.В., Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф.,

здійснивши за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ічнянському районі Чернігівської області (далі –УПФ) на постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2009 року в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_6 до УПФ про зобов’язання виплатити підвищення до пенсії,

У червні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначав, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) (далі – Закон № 2195-ІV (2195-15) ) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).

Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV (2195-15) , позивач просила зобов’язати УПФ нарахувати їй недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2007 рік в сумі 1563,48 гривні.

Постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2008 року позов задоволено частково: зобов’язано УПФ здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_6 пенсії з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком упродовж 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 3,40 гривні.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції змінено шляхом уточнення дати початку здійснення відповідачем перерахунку та виплати у 2007 році підвищення до призначеної позивачу пенсії – з 9 липня 2007 року.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами як апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення й прийняти нове рішення – про відмову в задоволенні позову.

Підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

ОСОБА_6, який народився у 1942 році, згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом (2195-15) порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) .

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, спірні відносини з 1 січня по 9 липня 2007 року регулюються відповідно до положень пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, з 9 липня по 31 грудня 2007 року –статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року).

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо зобов’язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, із 9 липня 2007 року.

Судами також враховано, що вимоги позивача, заявлені ним у 2008 році, обмежені 2007 роком. У разі необхідності резолютивну частину судового рішення може бути уточнено шляхом його роз’яснення відповідним судом.

Доводи УПФ щодо неврегульованості механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV не можуть бути взяті до уваги.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"(далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ), і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV "Про прожитковий мінімум"прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ічнянському

районі Чернігівської області відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня

2009 року та змінену нею постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.