Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"(далі –ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод")

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2008

у справі № 3/40-07 (22-а-436/2008)

за позовом ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод"

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі –Кременчуцька ОДПІ)

за участю прокуратури Полтавської області,

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача – Колосовського Ю.О., Черненка Д.О.,

відповідача – Сиротіної О.Б.,

Генеральної прокуратури України –Чубенка В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29.12.2006 № 0000662305/0/117 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Полтавської області від 02.08.2007 позов задоволено з підстав наявності документального підтвердження права позивача на одержання відшкодування суми ПДВ за декларацією за травень 2006 року, тоді як право платника на отримання податкової вигоди не залежить від результатів проведення зустрічних перевірок його постачальників по ланцюгу. Крім того, як зазначив місцевий суд, контролюючим органом не надано вичерпних пояснень щодо методів обчислення суми ПДВ, на яку було зменшено податковий кредит ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" за період, охоплений перевіркою.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2008 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. В основу цього судового акта апеляційним судом покладено висновок про нікчемність договорів поставки, за результатами виконання яких позивачем було сформовано оспорюваний податковий кредит, з огляду на відсутність у постачальників позивача дозвільних документів на здійснення господарської діяльності, що передбачає поставку відповідних видів продукції. Такі угоди, як зазначив апеляційний суд, не створюють будь-яких юридичних наслідків, у тому числі і у податковому обліку ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод", що виключає правомірність заявленої підприємством податкової вигоди.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод"просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі постанову господарського суду Полтавської області. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, зокрема, що питання стосовно наявності або відсутності у суб’єкта господарювання дозвільних документів на здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, яка потребує ліцензування, не належить до компетенції адміністративного суду.

У запереченнях на касаційну скаргу Кременчуцька ОДПІ зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:

- Кременчуцькою ОДПІ було проведено невиїзну позапланову перевірку з питань достовірності нарахування ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод"суми бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2006 року;

- результати перевірки зафіксовано в акті від 22.12.2006 № 716/23-312/05756783, в якому зазначено про можливість зробити висновок щодо обґрунтованості заявленої позивачем до відшкодування суми ПДВ після проведення зустрічних перевірок постачальників платника по ланцюгу до виробника;

- за наслідками перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2006 № 0000662305/0/117, згідно з яким ВАТ "Кременчуцький сталеливарний завод"визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 006 242 грн., при цьому методологію розрахунку цієї суми відповідачем представлено не було.

Додатково апеляційний судом було з’ясовано факт відсутності у контрагентів позивача, а саме –товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаванафтогазопостач"(постачальник газу у період, охоплений перевіркою), товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс"(постачальник різних видів обладнання), товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс"(постачальник металобрухту) –ліцензій на здійснення господарської діяльності з поставки відповідних видів продукції.

Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності у позивача права на отримання оспорюваної бюджетного відшкодування за декларацією за травень 2006 року.

Пунктом 1.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) бюджетне відшкодування визначено як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість'якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

За змістом підпункту 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними. Однак фіктивність операцій, відсутність доказів їх реального вчинення виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями, незважаючи на наявність у нього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Таким чином, для того, щоб дійти обґрунтованого висновку щодо врахування позивачем спірних операцій з поставки товару відповідно до їх реального економічного змісту, судам слід було вичерпно з’ясувати усе коло обставин на підтвердження факту реального вчинення операції з поставки товару позивачеві, дослідивши, зокрема, наявність доказів щодо виготовлення цього товару у необхідному обсязі, його перевезення та прийняття уповноваженою особою підприємства за кількістю та якістю, зберігання тощо.

Крім того, хоча несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену разом із ціною товару (послуги) продавцю, факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов’язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди –відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти.

Таким чином, судові інстанції у розгляді справи повинні було вичерпно з’ясувати питання щодо добросовісності (або недобросовісності) платника.

Крім того, судом апеляційної інстанції було вірно зазначено про необхідність наявності ліцензії у контрагентів позивача на здійснення відповідних операцій з поставки товару. Однак факт наявності (або відсутності ) таких ліцензій не було вичерпно досліджено судовими інстанціями. Так, місцевий суд взагалі залишив зазначену обставину поза увагою, тоді які апеляційний суд, пославшись, зокрема, на те, що наявні у матеріалах копії ліцензій товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаванафтогазпостач", товариства з обмеженою відповідальністю "Мегаполіс"та товариства з обмеженою відповідальністю "Форуммет"не можуть вважатися належними доказами у справі, дійшов висновку про відсутність у названих суб’єктів господарювання відповідних ліцензій.

За змістом частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність податкового зобов’язання та, зокрема, наявність ліцензій у постачальників позивача. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами четвертою, п’ятою статті 11 названого Кодексу, зобов’язаний був з власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Однак судами цього зроблено не було. Попередні інстанції не встановили належним чином усе коло обставин, що входять до предмету доказування зі спору (у тому числі і факт наявності або відсутності ліцензій у постачальників позивача на здійснення відповідного виду господарської діяльності).

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Полтавської області від 02.08.2007 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2008 у справі № 3/40-07 (22-а-436/2008) скасувати.

Справу № 3/40-07 (22-а-436/2008) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.