Колегія суддів судової палати

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів –Васильченко Н.В., Черпіцької Л.Т., Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С., Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту Вугледарської міської ради на постанову Вугледарського районного суду Донецької області від 21 грудня 2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2008 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, Управління праці та соціального захисту Вугледарської міської ради про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення за 2007 роки, -

Постановою Вугледарського районного суду Донецької області від 21 грудня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2008 р., частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов’язано Управління праці та соціального захисту Вугледарської міської ради перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення в сумі 2000,00 грн. за 2007 рік.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями Управління праці та соціального захисту Вугледарської міської ради звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Вугледарського районного суду Донецької області від 21 грудня 2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2008 р. та відмовити позивачу в позові.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстави до її задоволення з огляду на наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист визначені Законом № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 вищевказаного Закону України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), щорічна допомога на оздоровлення інвалідам першої і другої груп –п’ять мінімальних заробітних плат, інвалідам третьої групи - чотири мінімальних заробітних плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Таким чином, вихідним критерієм обчислення цих виплат є мінімальна заробітна плата. Розмір мінімальної заробітної плати на 1998, 1999 роки встановлювався законами України про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, на 2000 –2003 роки –законами України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, на 2004 –2008 роки –законами України про державний бюджет на відповідні роки.

Водночас суми, з яких здійснювався розрахунок виплат позивачу, передбачених Законом № 796-XII (796-12) , визначалися згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) . Зазначеними постановами, всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ (796-12) (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом (796-12) на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі. Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"№ 3235-IV від 20.12.05 (3235-15) з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) зупинено на 2006 рік дію пунктів статей вказаного Закону (796-12) в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, правильним є висновок апеляційного суду, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ (Аналогічна думка з цього приводу викладена в Інформаційному листі ВАСУ від 17.06.2009р. №910/13/13-09 (v0910760-09) )

Як вбачається із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту Вугледарської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Вугледарського районного суду Донецької області від 21 грудня 2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2008 р. у справі № 2а-64/07 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 237- 239 КАС України.