Колегія суддів судової палати

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів –Васильченко Н.В., Черпіцької Л.Т., Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С., Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 24 квітня 2008 р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2008 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради про оскарження дій органу місцевої виконавчої влади по виплатах щорічної одноразової допомоги на оздоровлення особі постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, -

Постановою Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 24 квітня 2008 р. задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов’язано Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради при виплаті позивачу щорічної одноразової компенсації на оздоровлення ОСОБА_1, керуватися виключно нормами ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2008 р. постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області скасовано в частині визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Совєтської районної адміністрації Макіївської міської ради неправомірними та зобов’язання в подальшому здійснювати щорічні виплати на оздоровлення. В решті постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2008 р. та залишити в силі постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 24 квітня 2008 р.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обґрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстави до її задоволення з огляду на наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на соціальний захист визначені Законом № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Відповідно до статті 48 вищевказаного Закону України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), щорічна допомога на оздоровлення інвалідам першої і другої груп –п’ять мінімальних заробітних плат, інвалідам третьої групи - чотири мінімальних заробітних плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Таким чином, вихідним критерієм обчислення цих виплат є мінімальна заробітна плата. Розмір мінімальної заробітної плати на 1998, 1999 роки встановлювався законами України про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, на 2000 –2003 роки –законами України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідні роки, на 2004 –2008 роки –законами України про державний бюджет на відповідні роки.

Водночас суми, з яких здійснювався розрахунок виплат позивачу, передбачених Законом № 796-XII (796-12) , визначалися згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 (836-96-п) "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи"та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) . Зазначеними постановами, всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ (796-12) (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом (796-12) на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі. Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"№ 3235-IV від 20.12.05 (3235-15) з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) зупинено на 2006 рік дію пунктів статей вказаного Закону (796-12) в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, правильним є висновок апеляційного суду, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягає застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ (Аналогічна думка з цього приводу викладена в Інформаційному листі ВАСУ від 17.06.2009р. №910/13/13-09 (v0910760-09) ).

Колегія суддів погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції щодо помилкового висновку про зобов’язання відповідача при виплаті щорічної одноразової допомоги керуватися нормами ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в майбутньому, оскільки КАС України (2747-15) передбачено встановлювати лише порушені права, а не ті які можуть бути порушені в майбутньому.

Як вбачається із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області від 24 квітня 2008 р. та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2008 р. у справі № 2-а-11/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 237- 239 КАС України.