Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів –Васильченко Н.В., Черпіцької Л.Т., Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С., Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу КП "Міський водоканал" на постанову Господарського суду Херсонської областi від 25 червня 2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2008 р. у справі за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до КП "Міський водоканал" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

Постановою господарського суду Херсонської областi від 25 червня 2007 р. залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2008 р. частково задоволені позовні вимоги Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів та стягнуто з КП "Міський водоканал" на користь позивача 17915,70грн. адміністративно-господарських санкцій.

Не погоджуючись із вищезазначеними судовими рішеннями, КП "Міський водоканал" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову господарського суду Херсонської областi від 25 червня 2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2008 р., відмовити в позові. Скарга мотивована невірним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи на предмет повноти та всебічності дослідження їх судами та обгрунтованості застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, вивчивши доводи касаційної скарги, колегія суддів знаходить підстав до її задоволення з огляду на наступне.

За змістом статті 19 Закону № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон № 875-ХІІ (875-12) ), для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

У частині 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв’язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-IV (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Суди дійшовши висновку про обґрунтованість застосування до відповідача санкцій, помилково не врахували, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Отже, на відповідача покладений обов’язок лише створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу КП "Міський водоканал" задовольнити повністю.

Постанову господарського суду Херсонської областi від 25 червня 2007 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2008 р. у справі №5/94-АП-07 скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.