3/632-АП-23/89/06-АП Про скасування першої податкової вимоги - 15.04.2010 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі на постанову Господарського суду Запорізької області від 02 березня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року

у справі № 3/632-АП-23/89/06-АП

за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

про скасування першої податкової вимоги,

У листопаді 2005 року відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про скасування першої податкової вимоги.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 02 березня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року, позов задоволено. Скасовано першу податкову вимогу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі від 07 вересня 2005 року № 1/33.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій порушив норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено планову документальну перевірку фінансово –господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 липня 2001 року по 01 липня 2003 року, за результатами якої складено Акт №12/03345716/33-2 від 05 липня 2004 року (далі –Акт).

На підставі Акта було прийнято податкове повідомлення-рішення від 07 липня 2004 року № 0000300302/0 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 70 908 771 грн. 12 коп., в т.ч. 35 454 385 грн. 56 коп. –основного платежу та 35 454 385 грн. 56 коп. –штрафних санкцій.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08 грудня 2004 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року у справі № 5/235, позов відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 07 липня 2004 року №0000300302/0 в частині нарахування основного платежу з податку на прибуток в сумі 33 773 091 грн. 89 коп. та застосування фінансових санкцій у розмірі 34 608 905 грн. 13 коп.

Відповідно до пункту 1.3 Закону України від 21 січня 2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі –Закон України від 21 січня 2000 року №2181-ІІІ) (2181-14) податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно з абзацом шостим підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 21 січня 2000 року № 2181-ІІІ при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

Відповідно до підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 січня 2000 року № 2181-ІІІ у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Згідно з підпунктом "а" підпункту 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України від 21 січня 2000 року № 2181-ІІІ перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.

Оскільки податкове повідомлення-рішення від 07 липня 2004 року №0000300302/0 було визнано частково недійним, то на виконання вищевикладених норм податковим органом було виписано та направлено позивачу першу податкову вимогу № 1/33 від 07 вересня 2005 року на загальну суму податкового боргу у розмірі 2 538 536 грн. 38 коп.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 20 квітня 2004 року було порушено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

Суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли висновку, що оскільки Закон України від 21 січня 2000 року № 2181-ІІІ (2181-14) не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (далі – Закон України 14 травня 1992 року № 2343-XII (2343-12) ), то надіслання позивачу податкової вимоги та стягнення податкового боргу в порядку визначеному Законом України від 21 січня 2000 року № 2181-ІІІ (2181-14) суперечить положенням цього Закону.

Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Як встановлено, рішенням господарського суду Запорізької області від 08 грудня 2004 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10 серпня 2005 року у справі № 5/235 позов відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"задоволено частково, а саме визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення від 07 липня 2004 року № 0000300302/0.

Оскаржене до суду податкове повідомлення-рішення вважається узгодженим після розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

А відтак, 10 серпня 2005 року було узгоджено не визнану недійсною частину податкового повідомлення-рішення від 07 липня 2004 року №0000300302/0.

У зв’язку з тим, що податкове зобов'язання, яке було узгоджене в судовому порядку та не було сплачене позивачем у встановлений строк, стало податковим боргом, то податковим органом цілком правомірно було надіслано позивачу першу податкову вимогу № 1/33 від 07 вересня 2005 року на загальну суму такого боргу.

Суди попередніх інстанцій керувалися під час розгляду справи абзацом 24 статті 1 Закону України 14 травня 1992 року № 2343-XII, в якому сказано, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку строк сплати податкового зобов’язання настав після введення дії мораторію, а саме 10 серпня 2005 року, тобто після набрання законної сили рішення суду апеляційної інстанції, яким було узгоджено податкове зобов’язання у розмірі 2 526 774 грн. 10 коп.

Виходячи із приписів статті 1, частини 4 статті 12 Закону України 14 травня 1992 року № 2343-XII дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Стосовно зобов'язань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються і по цих зобов'язаннях, згідно загальних правил, застосовуються штрафні (фінансові) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Таке положення відповідає і вимогам частини першої статті 23 цього ж Закону, згідно із якою з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

А відтак, колегія суддів вважає, що в даному випадку суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо неправомірності винесення першої податкової вимоги та можливості податкового органу стягнути податковий борг у межах справи про банкрутство.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до прийняття необґрунтованих належним чином висновків, а саме в частині визначення суми податкового боргу та порядку його стягнення, то під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 02 березня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 11 травня 2006 року скасувати, матеріали справи направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 -- 239 КАС України (2747-15) .