26/128пд Про визнання недійсним господарського зобов’язання - 14.04.2010 Прийняття

Постановою Господарського суду Донецької області від 12.07.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007, відмовлено у задоволенні позовних вимог ДПІ у м.Краматорську Донецької області до ТОВ "Дом-Брок" та ЗАТ "Коммунтранс" про визнання недійсним господарського зобов’язання, укладеного відповідно до договору №113/7 від 14.04.2005 постачання нафтобітуму та стягнення з ТОВ "Дом-Брок"на користь ЗАТ "Коммунтранс"грошових коштів у сумі 65085,60 грн., а з ЗАТ "Коммунтранс" на користь держави вартості отриманого від ТОВ "Дом-Брок"нафтобітуму у сумі 65085,60 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідач-2 у запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити, судові рішення залишити без змін.

Сторони представників у судове засідання касаційної інстанції не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст. 221 КАС України.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 14.04.2005 між відповідачами укладено договір №113/7, за умовами якого ТОВ "Дом-Брок"зобов’язане поставити ЗАТ "Коммунтранс"нафтобітум згідно рахунку-фактури, а ЗАТ "Коммунтранс"прийняти та оплатити товар. Загальна сума договору складає 200000 грн.

На виконання умов договору ТОВ "Дом-Брок" було здійснено поставку нафтобітуму на загальну суму 65085,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними №71 від 15.04.2005, №84 від 22.04.2005, №99 від 10.05.2005та податковими накладними №82 від 15.04.2005, №97 від 22.04.2005, №107 від 10.05.2005, а ЗАТ "Коммунтранс" здійснено оплату шляхом проведення безготівкових розрахунків, відповідно до платіжних доручень №21 від 15.04.2005, №25 від 22.04.2005 та №58 від 10.05.2005.

Таким чином, реальне виконання договору поставки нафтобітуму, укладеного між відповідачами 14.04.2005, на загальну суму 65085 грн., у т.ч. ПДВ 10847,60 грн., підтверджується матеріалами справи.

ДПІ у м.Краматорську вважає, що вищезазначена угода укладена відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, з тих підстав, що постановою Господарського суду Луганської області від 27.01.2006 по справі №8/756пн-ад, визнано недійсним запис про державну реєстрацію юридичної особи та припинено юридичну особу ТОВ "Дом-Брок".

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. За відсутності доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, наявності у відповідачів податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору, чи обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, висновки судів, що твердження позивача помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи, є правильними.

Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Сама по собі оскаржувана угода не є такою, що суперечать інтересам держави та суспільства, на час її укладення та виконання сторони були належним чином зареєстрованими та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, слід зазначити, що санкції, передбачені ч.1 ст. 208 ГК України, є конфіскаційними, а тому можуть бути застосовані виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Оскільки такі санкції стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони є адміністративно-господарськими в силу ч.1 ст. 238 ГК України, а тому можуть застосовуватись лише протягом строків, установлених статтею 250 ГК України, при цьому початком перебігу цих строків є дата виконання правочину.

Разом з тим слід зазначити, що розглядаючи позовні вимоги податкової інспекції про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судами не враховано того, що такі вимоги не можуть бути предметом позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"передбачено право податкових органів на звернення до суду з позовами до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках –коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Згідно з ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов’язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав вважати спірну угоду недійсною та застосування відповідних наслідків, вважає, що провадження у справі щодо розгляду вимог про визнання угоди недійсною, як такої, що суперечить інтересам держави і суспільства, підлягає закриттю із скасуванням судового рішення у цій частині, а в іншій частині рішення суду першої та апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Краматорську Донецької області задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Донецької області від 12.07.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.10.2007 у частині відмови у задоволенні позову про визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті - судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.