А23/276 Про визнання недійсним рішення та зобов’язання повернути грошові кошти - 14.04.2010 Прийняття

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним (скасовано) рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 78/-237/13471406-/1498 від 01.02.2002 р. в частині визначення пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 1198765 грн. як податкового зобов’язання. Стягнуто з державного бюджету на користь НВКП "Механіка"1,70 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

НВКП "Механіка"подало касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення, а справу направити на новий розгляд. Посилається на невідповідність рішень вимогам п. 1 ст. 129 Конституції та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зумовлена залишенням судами без з’ясування та правової оцінки обставин, пов’язаних з визнанням неправомірним визначення пені як податкового зобов’язання, а саме тих обставин, що, на думку позивача, призводять до визнання недійсним спірного рішення в цілому, а саме: обставин щодо прийняття рішення неподаткового значення, щодо нарахування пені, щодо встановлення зобов’язання сплатити пеню, щодо визначення терміну сплати пені, щодо встановлення відповідальності за несплату пені у визначений податковою інспекцією термін.

ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: вимог преамбули, п. 1.2, п. 17.1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , п. 7, п. 8 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст. 2, ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", положень Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого Наказом ДПА України від 21.06.2001 р. № 253 (z0567-01) та зареєстрованого в Мін’юсті України 06.07.2001 р. за № 567/5758, та Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої Наказом ДПА України від 17.03.2001 р. № 110 (z0268-01) та зареєстрованої в Мін’юсті 23.07.2001 р. за № 268/5459. Порушення судами вказаних норм призвело до помилкового висновку про неправомірне визначення пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД як податкового зобов’язання, та неврахування закінчення строку позовної давності, передбаченого ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, належним чином повідомлена про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направила.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська винесено рішення від 01.02.2002 р. № 78/-237/13471406-/1498 про застосування до позивача пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 1198765,00 грн. Рішення містить застереження, що у разі несплати податкового зобов’язання у визначений строк до позивача будуть застосовані штрафні санкції, передбачені п.п. 17.1.7 п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.

Питання щодо правомірності застосування до позивача рішенням від 01.02.2002 р. № 78/-237/13471406-/1498 пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 1198765,00 грн. було предметом судового розгляду у справі № А25/120 у Господарському суді Дніпропетровської області, за результатами якого винесено рішення від 28.10.2002 р., яке набрало законної сили 20.02.2003 р., про відмову у позові. Даним рішенням встановлений факт порушення позивачем термінів розрахунків в іноземній валюті при виконанні експортного контракту від 04.11.1999 р. № 13/72-2, укладеного позивачем з Савойським гірничо-металургійним комбінатом (Республіка Узбекистан).

НВКП "Механіка"подало позов (справа № А23/276) про визнання недійсним рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 01.02.2002 р. № 78/-237/13471406-/1498 про застосування до позивача штрафних пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД в сумі 1198765,00 грн., обґрунтовуючи його безпідставністю висновку податкової інспекції щодо правової природи застосованої пені.

Виходячи з того, що питання щодо правової природи визначеної спірним рішенням пені не було підставою позову та предметом судового дослідження у межах справи № А25/120, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що між сторонами існує інший спір, який не розглядався судом, а відтак, суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів щодо необхідності дослідження спірного питання щодо правової природи визначеної пені.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, на які посилаються позивач та відповідач у касаційних скаргах, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм матеріального та процесуального права, що підлягали застосування при вирішенні даного спору.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, після прийняття спірного рішення 01.02.2002 р. податковою інспекцією складено податкове повідомлення № 0000302307/0 про визначення суми податкового зобов’язання за платежем: пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 1198765,00 грн.

На адресу позивача також направлена друга податкова вимога від 06.06.2002 р. № 2/3177 із зазначенням податкового боргу позивача станом на 05.06.2002 р., у тому числі з пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 1198765,00 грн.

За наведених вище обставин суди попередніх інстанцій правильно встановили, що податковою інспекцією пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 1198765,00 грн. визначена як податкове зобов’язання.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій стосовно відсутності у податкової інспекції правових підстав визначати пеню за порушення вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР (185/94-ВР) як податкове зобов’язання, порядок та строки сплати якого регулюється Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (2181-14) . Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ (2181-14) є спеціальним законом із питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), перелік яких передбачає Закон України "Про систему оподаткування"від 25.06.1991 р. № 1251-XII (1251-12) , а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) не є Законом України з питань оподаткування у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Виходячи із змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, санкції, передбачені за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, є адміністративно-господарськими санкціями.

Санкції у вигляді пені за порушення строків розрахунків при здійсненні експортно-імпортних операцій, встановлених Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) , не є податковим зобов’язанням зі сплати податків і зборів (обов’язкових) платежів, перелік яких визначений Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) , а також зі сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства, а, виходячи із змісту частини 1 статті 238 Господарського кодексу України, є адміністративно-господарськими санкціями, які застосовуються за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив позов про визнання недійсним рішення податкової інспекції лише у частині визначення пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 1198765,00 грн. як податкового зобов’язання.

Утім, неправомірне визначення штрафних санкцій у якості податкового зобов’язання не робить неправомірним застосування податковим органом штрафних санкцій (пені) за наявності факту вчинення суб’єктом господарювання порушення. Факт же вчинення такого порушення встановлений рішенням суду у справі № А25/120 та в силу вимог ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказуванню при розгляді даної справи, у зв’язку з чим відмова у решті позову визнається судом касаційної інстанції правильною.

Позиція судів попередніх інстанцій про те, що закінчення строку давності за позовом про стягнення визначеної оскарженим рішенням суми пені не робить неправомірним визначення податковим органом такої пені визнається судом касаційної інстанції правильною, оскільки дана обставина жодним чином не стосується питання правомірності визначення такої пені за допущене позивачем порушення вимог Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) .

Враховуючи наведене, доводи, викладені у касаційних скаргах, визнаються судом касаційної інстанції безпідставними, а оскаржені судові рішення законними та обґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська та Науково-виробничого колективного підприємства "Механіка"залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2006 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 р. –без змін.