Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Гордійчук М.П.

Суддів: Сіроша М.В.,

Бим М.Є.,

Матолича С. В.,

Харченка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Агробудпром" на постанову господарського суду мiста Севастополь від 07 лютого 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року у справі за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Закритого акціонерного товариства "Агробудпром" про стягнення штрафних санкцій, –

У грудні 2006 року Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства (надалі –ЗАТ) "Агробудпром" про стягнення 2304 грн. штрафних санкцій.

Позов вмотивовано тим, що відповідач не працевлаштував жодного інваліда у 2005 році, чим порушив законодавство про соціальний захист інвалідів в Україні.

Постановою господарського суду мiста Севастополь від 07 лютого 2007 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року рішення суду першої інстанції залишено без змін .

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі ЗАТ "Агробудпром" просить скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, та матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів, обґрунтували свої рішення тим, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(далі Закон) від 21 березня 1991 року.

Проте з такими висновками не можна погодитися.

Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі —підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі —органи працевлаштування інвалідів).

Робоче місце інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі —Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року, № 314 (314-95-п) зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року, № 19 (19-2002-п) , - це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.

Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).

Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування —підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.

За ст. 19 Закону керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Відповідач вимоги закону виконав. Згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005рік, передбачив одне робоче місце для інваліда, створене відповідно 4-х відсотковому нормативу, оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників складає 12 чоловік.

Суди не звернули увагу на те, що обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати і не зважили на те, що органами працевлаштування не приймались заходи, визначені в ст.18 Закону, щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця до відповідача, а також на те, що не встановлено фактів відмови останнього у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Агробудпром" задовольнити.

Постанову господарського суду мiста Севастополь від 07 лютого 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2007 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

постанова набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків. Передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України..