Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Сенченко Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 23 липня 2007 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2007 року

у справі № 41/276пд

за позовом Прокурора м. Краматорська в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області

до 1. Приватного підприємства "Крамснабсервіс"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Атріс"

про визнання недійсним господарського зобов’язання, -

В серпні 2006 року Прокурор м. Краматорська звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області (далі –ДПІ, позивач) про визнання недійсним з підстав, передбачених статтею 207 ГК України, господарського зобов’язання за договором від 01 травня 2004 року № 2005-06, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атріс"(далі –ТОВ "Атріс", відповідач-2) та Приватним підприємством "Крамснабсервіс"(далі –ПП "Крамснабсервіс", відповідач-1). При цьому, просив суд застосувати наслідки недійсності договорів згідно статті 208 ГК України, а саме: стягнути з ПП "Крамснабсервіс"на користь ТОВ "Атріс"7 750 грн., отриманих на підставі оспорюваного договору, які в свою чергу стягнути з останнього в доход держави.

Постановою Господарського суду Донецької області від 23 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій вмотивовані недоведеністю позивачем належними доказами наявності у відповідачів при укладенні та виконанні спірного договору мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а саме, на приховування доходів від оподаткування.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивачем ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень та задоволення позовних вимог.

Відповідач-2 в запереченні на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Відповідач-1 заперечень на касаційну скаргу суду не надав.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що 01 травня 2004 року між ТОВ "Атріс"(замовник) та ПП "Крамснабсервіс"(виконавець) укладено договір № 2005-06, відповідно до умов якого виконавець зобов’язується надати послуги з перевезення пасажирів, а замовник- оплатити дані послуги за ціною 20 грн., в тому числі ПДВ, за один рейс.

На виконання умов вказаного договору відповідач-1 надав відповідачу-2 послуги з перевезення пасажирів на загальну суму 7 750 грн., про що видав податкові накладні, а відповідач-2 оплатив вказані послуги в сумі 7 750 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Факт виконання сторонами умов договору також підтверджується актами здачі-прийняття робіт.

Копії податкових накладних, платіжних доручень та актів здачі-прийняття робіт маються в матеріалах справи.

ДПІ просить суд визнати недійсним договір від 01 травня 2004 року № 2005-06 про надання послуг з перевезення пасажирів як такий, що укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, посилаючись при цьому на наявність протиправного умислу у ПП "Крамснабсервіс".

Наявність протиправного умислу з боку ПП "Крамснабсервіс"ДПІ обґрунтовує рішенням Краматорського міського суду від 27 лютого 2006 року, яким визнано недійсними його установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту державної реєстрації.

В зв’язку з наведеним, ДПІ вважає, що вказаний вище договір підлягає визнанню недійсним на підставі статті 207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених статтею 208 ГК України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що вирішуючи питання щодо визнання спірного договору недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимога про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не може бути предметом позову, а тому колегія суддів приходить до висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову ДПІ послалась на статті 207, 208 ГК України.

За змістом частини 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню в частині вимог про визнання недійсним господарського зобов’язання, із закриттям провадження.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про застосування наслідків, передбачених статтею 208 ГК України, підлягають залишенню без змін. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України, підпадають під визначення адміністративно-господарських санкцій, дане у статті 238 цього Кодексу. На момент звернення позивача до суду з даним позовом закінчились строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлені статтею 250 ГК України.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 220, 221, 223, 228, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області задовольнити частково.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2007 року та постанову Господарського суду Донецької області від 23 липня 2007 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним господарського зобов’язання скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.