К-5193/08-С Про визнання недійсними рішень ДПІ - 13.04.2010 Прийняття

Державне підприємство "Алушталіфт" звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим, про визнання недійсними рішень від 01.10.2007р. №0004592303 та №0004602303.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.03.2008 року позовні вимоги задоволено частково та скасовано спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 01.10.2007 р. №0004602303 з огляду на неправомірність його прийняття. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у м. Алушті Автономної Республіки Крим звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки по контролю за здійсненням розрахункових операцій ДП "Алушталіфт" був складений акт № 000307 від 20.09.2007р., в якому зроблений висновок про порушення позивачем п. 9, 13 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ), п. 2.6 Постанови Правління НБУ № 637 (z0040-05) від 15.12.2004р. "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", зареєстрованого в Міністерстві юстиції 13.01.2005 р. під №40/10320.

На підставі акту перевірки відповідачем 01.10.2007 р. прийнято рішення №0004602303 про застосування штрафних (фінансових) санкцій, відповідно до якого за порушення п. 2.6 Постанови Правління НБУ № 637 (z0040-05) від 15.12.2004р. "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті Україні", на підставі п. 11 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та згідно з Указом Президенту України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм про регулювання обігу готівки" до позивача застосовані штрафні санкції у сумі 502976,90 грн.

Крім того, відповідачем 01.10.2007 р. прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкції № 0004592303, згідно з яким за порушення п. 9, 13 ст. 3 Закону №265/95-ВР до позивача застосовані фінансові санкції у сумі 1046,05 грн.

Під час проведення перевірки позивача представниками податкового органу, зокрема, було встановлено, що у період часу з 06.07.2007 р. по 19.09.2007 р. відповідачем використовувався реєстратор розрахункових операцій, здійснювалось роздрукування Z –звітів, які зберігались у книзі обліку розрахункових операцій. За вказаний період часу сума продажу склала 100595,38 грн.

Під час проведення перевірки не було встановлено факту непроведення позивачем у період часу з 06.07.2007 р. по 19.09.2007 р. будь-яких операцій через РРО, нероздрукування Z –звітів на повну суму проведених розрахунків та їх незберігання у книзі обліку розрахункових операцій, в той же час встановлено відсутність запису у книзі обліку розрахункових операцій відомостей про щоденний обіг готівкових коштів за зазначений період часу.

Частково задовольняючи позов, суди зазначили, що відповідач, зафіксувавши непроведення позивачем запису у книзі обліку розрахункових операцій сум операцій, проведених за період часу з 06.07.2007 р. по 19.09.2007 р., не прийняв до уваги те, що всі вони були проведені через РРО та внесені останнім у Z –звіти за кожних день, що робить неможливим ухилення від сплати податків.

За таких умов припис п. 2.6. Положення № 637 щодо необхідності запису сум отриманої готівки у книзі обліку розрахункових операцій набуває суто формальне значення.

Тому застосування фінансових санкцій у сумі 502976,90 грн. за порушення вимог Положення № 637 (z0040-05) слід кваліфікувати як таке, що порушує принцип пропорційності, а матеріалами справи не підтверджується нанесення позивачем будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів.

Оскільки відповідач, за висновками судів, при проведенні перевірки не встановив факту ухилення позивача від сплати податків у зв’язку з отриманням коштів у сумі 100595,38 грн. за значений період часу то в силу викладеного суди прийшли до висновків, що в умовах відсутності шкоди чи загрози її завдання, до позивача були застосовані явно неспіврозмірні фінансові санкції.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Суд погоджується з вищезазначеними мотивами, з яких суди прийшли до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в силу вимог частини 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, щодо врахування судами в процесі прийняття рішення у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі, безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Однак в процесі розгляду даної справи судами залишено поза увагою, що положення частини 3 ст. 2 КАС України необхідно застосовувати з урахуванням приписів частини 1 статті 11 цього Кодексу щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам відповідача щодо можливості настання для держави негативних наслідків у вигляді ухилення позивача від сплати податків шляхом умисного приховання об'єкта оподаткування та не дослідили відповідних доказів контролюючого органу на підтвердження його доводів.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.03.2008 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 01.02.2008 року по справі № 2-22/16597-2007А скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .