Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г.К., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О., Федорова М. О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представника відповідача Загорулько Я.В., представники позивача в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Вугледарі на постанову Господарського суду Донецької області від 21.03.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2007 по справі № 31/12а (22а-496/07)

за позовом Державного підприємства "Донецька вугільна енергетична компанія"

до Державної податкової інспекції в м. Вугледарі

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

Державне підприємство "Донецька вугільна енергетична компанія" (далі позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Вугледарі (далі –відповідач, ДПІ, орган податкової служби) про визнання недійсними податкового повідомлення - рішення від 28.11.2006 № 0001271540/0/1784/15-112 в частині зобов’язання сплатити штраф в сумі 1 459 583,50 грн. за порушення строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на прибуток більше ніж 90 календарних днів, та податкового повідомлення - рішення від 28.11.2006 № 0001281540/0/1785/15-112, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 20 % (425 959,54 грн.) за порушення строків сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану прибуток на 73 календарних днів.

Постановою Господарського суду Донецької області від 21.03.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2007 по справі № 31/12а (22а-496/07), позовні вимоги задоволено.

Судові рішення обґрунтовано тим, що позивач, перерахувавши суми податку згідно умов договору про розстрочення сплати узгоджених податкових зобов’язань, виконав своє зобов’язання зі сплати цього податку в порядку та строки, визначені цим договором, що виключає застосування до нього штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" як не було підстав для застосування останніх на суму сплати податкового боргу, стягненого з Підприємства 14 033 299, 09 грн. згідно судового рішення господарського суду у іншій справі, оскільки стягнена сума не підлягає подальшому обліку в особовому рахунку платника податків як податковий борг з тих підстав, що виконання судового рішення здійснюється в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Принцип всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, як і рішення місцевого господарського суду, вказаним вимогам не відповідає.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з вимогами чинного законодавства за результатами фінансово –господарської діяльності Підприємство подало до органа податкової служби податкову звітність (декларацію про прибуток) за перше півріччя 2005 року. Відповідно до податкової декларації у позивача виникло податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 690,8 тис. грн., яке було зменшено на 700,8 тис. грн. згідно уточненої податкової декларації. Відповідно до вимог ст. 14 "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" між Підприємством та органом державної податкової служби 29.08.2005 було укладено договір за № 107 про розстрочення податкових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 2 990,0 тис. грн. з розстрочкою сплати останнього на три місяці рівними частинами до 19 числа кожного місяця. Крім того, згідно постанови Господарського суду Донецької області від 12.01.2006 у іншій справі з Підприємства було стягнено борг з податку на прибуток в розмірі 14 033 299, 09 грн., виконання якого розстрочене на 36 місяців. Сума розстроченого податкового зобов’язання по договору, була сплачена позивачем у повному обсязі, а на виконання судового рішення на суму 3 240 317,00 грн., проте органом податкової служби в першому та другому випадках спрямовані в рахунок погашення податкового боргу.

Згідно із п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових) платежів у встановлені законами терміни.

Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов’язання –зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Податковий борг (недоїмка) –податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання (п. 1.3) цього Закону (2181-14) .

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції Закону України від 20.02.2003 № 550-ІV (550-15) ) визначена рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Зазначивши, що суми розстроченого податкового зобов’язання згідно договору про розстрочення податкових зобов'язань та судового рішення, були сплачені позивачем у повному обсязі в першому випадку та частково - в другому, проте органом податкової служби спрямовані в рахунок податкового боргу, суди попередніх інстанцій в той же час не досліджували питання дати виникнення податкового боргу, в рахунок погашення якого відповідачем були направлені кошти, сплачені позивачем. Також судами не було з’ясовано чи сплачувались платником податку у встановлений строк узгодженні ним податкові зобов’язань в наступних податкових періодах.

З врахуванням зазначеного судам попередніх інстанцій слід було встановити, яка сума платежів з розстрочення податку на прибуток була сплачена впродовж періоду у встановлений строк, за який виник податковий борг, що складає предмет спору, та яка сума з цих платежів на законних підставах була спрямована податковим органом на погашення податкового боргу відповідача. Встановлення зазначених обставин має істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки дасть можливість встановити дату виникнення податкового боргу позивача в розрізі окремих сум.

З огляду на наведене судові рішення першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити встановлені законом заходи для повного встановлення обставин у справі та в залежності від встановленого і у відповідності із законом вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Вугледарі задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Донецької області від 21.03.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2007 по справі № 31/12а (22а-496/07) скасувати.

Справу № 31/12а (22а-496/07) направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.