К-19221/07 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 13.04.2010 Прийняття

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.06.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.08.2007

у справі № 2-22/5075-2007А

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт"

до Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим від 09.01.2007 року №0006282301/2 про донарахування податку на прибуток у розмірі 184591,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 76598,30 грн., №0000032301/0 про донарахування податку на додану вартість в сумі 173197,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 117838,00 грн.

21.06.2007 року позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 09.01.2007 року №0006282301/2 у частині донарахування податку на прибуток у розмірі 160700,98 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 67038,58 грн., №0000032301/0 у частині донарахування податку на додану вартість в сумі 170510,22 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 116494,61 грн.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.06.2007, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 у справі № 2-22/5075-2007А, позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що державною податковою інспекцією у місті Алушті Автономної Республіки Крим у період з 21.08.2006 до 26.09.2006 проведено виїзну планову перевірку державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 до 30.06.2006.

По результатах перевірки складено акт №1440/23/30639237 від 03.10.2006.

Під час перевірки податковим органом встановлені порушення вимог підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, пунктів 5.2, 5.9 статті 5, підпунктів 8.1.1, 8.1.2, 8.1.4 пункту 8.1, підпункту 8.4.5 пункту 8.4 статті 8, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11, пункту 12.1 статі 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 184591 грн., в тому числі по періодах: за третій квартал 2005 року - 57494 грн., за четвертий квартал 2005 року -107545,00 грн., всього за 2005 рік - 165039,00 грн.; за перший квартал 2006 року - 9229,00 грн., за другий квартал 2006 року - 10323,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого:

1)занижено податок на додану вартість за період з липня до грудня 2005 року - 234102,00 грн., за січень 2006 року - 8,00 грн., всього - 234110,00 грн.;

2) завищено суму податку на додану вартість за період з лютого до червня 2006 року на 63501,00 грн.; 3) завищено від'ємне значення податку на додану вартість за грудень 2005 року на суму 1566,00 грн.

На підставі акту перевірки податкової інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 09.01.2007:

- №000628301/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 184591,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 76598,30 грн.;

- №0000032301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 173197,00 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 117838,00грн.

Позивач просив визнати нечинними податкові повідомлення-рішення №0006282301/2 від 09.01.2007 у частині донарахування податку на прибуток у розмірі 160700,98грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 67038,58грн., №0000032301/0 у частині донарахування податку на додану вартість в сумі 170510,22грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 116494,61 грн.

Судами також встановлено, що державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" зареєстровано виконавчим комітетом Алуштинської міської ради 10.05.2000 та взято до податкового обліку у Державній податковій інспекції у місті Алушті Автономної Республіки Крим 17.05.2000 за №2-У.

Відповідно до свідоцтва №00242424 від 08.06.2000 позивач є платником податку на додану вартість.

Сімферопольська філія Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" взята до податкового обліку 13.05.2005 за №944, знята з обліку 20.03.2007 у зв'язку з ліквідацією.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що податковий орган неправомірно визначив позивачу суми податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість, з огляду на таке.

В силу підпункту 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94 від 08.12.1994 (далі –Закон №334/94), платниками податку є філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону (334/94-ВР) та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону №334/94 об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку.

Пунктом 4.1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.041997 (далі –Закон №168/97) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом під час проведення перевірки зроблено висновок про те, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат його перекази по готелю "Зоряний", які були зроблені для придбання товарів, сплати комунальних платежів, виплати заробітної плати персоналу.

Також під час перевірки зроблено висновок про неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту у періоді, що перевірявся, сум податку в розмірі 261114,19 грн., сплачених під час придбання товарів та послуг для ремонту та ведення господарської діяльності готелю "Зоряний".

Проте, як встановлено судами, податкові зобов'язання філії з податку на прибуток та з податку на додану вартість не визначались, дані про валові доходи та валові витрати не відображались, тобто філія звітувала про відсутність доходів та витрат у зазначеному періоді, що підтверджується деклараціями з податку на прибуток та з податку на додану вартість за перевіряємий період, наданими до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Сімферопольською філією Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт".

Крім того, копією книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" та копіями податкових накладних, підтверджується факт того, що всі витрати з придбання товарів та послуг для забезпечення роботи готелю "Зоряний", а також доходи від його використання включались позивачем до власної звітності.

Підпунктом "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Як вірно зазначено судами та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, у даному випадку податковий орган визначив суму податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість лише на підставі того, що позивач не надавав до податкового органу повідомлення про сплату консолідованого податку, а саме факту невизначення сум податкових зобов'язань та несплати цих сум до бюджету у зв'язку з фактичною сплатою консолідованого податку податковим органом встановлено не було.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що зазначене не може бути підставою для зменшення сум валових витрат позивача та визначення сум податкових зобов'язань, оскільки позивач діяв у межах, встановлених законами про оподаткування.

Щодо заниження позивачем валового доходу у третьому кварталі 2005 року на суму 70824,17 грн. та доводів відповідача про те, що на зазначену суму виникла безнадійна дебіторська заборгованість внаслідок неотримання позивачем оплати від приватного підприємця ОСОБА_5 на суму 4080,00 грн. (без суми податку на додану вартість - 3400,00 грн.), державного підприємства "ШКЛО" на суму 250,00 грн. (без суми податку на додану вартість - 208,33 грн.), відкритого акціонерного товариства "Атлант" на суму 20000,00 грн. (без суми податку на додану вартість - 16666,67 грн.), товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроммеблі" на суму 40287,00 грн. (без суми податку на додану вартість - 33572,50 грн.), Алупкінського ЦВС у частині непогашеного боргу на суму 20372,00 грн. (без суми податку на додану вартість - 16976,67 грн.), то судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до вимог підпункту 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їх вартості (надання інших видів компенсацій їх вартості).

Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна;

б) зазначена затримка в оплаті (наданні інших видів компенсацій) перевищує 90 календарних днів та платник податку - продавець отримує від покупця згоду про визнання раніше надісланої йому претензії в порядку досудового врегулювання спору або не отримує відповіді на таку претензію протягом строків, визначених законодавством;

в) за поданням продавця нотаріус вчиняє виконавчий напис про стягнення заборгованості з покупця або стягнення заставленого майна (крім податкового боргу).

Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1 статі 12 вказаного Закону передбачено, що платник податку - продавець зобов'язаний збільшити валовий дохід відповідного податкового періоду на суму заборгованості (її частини), попередньо віднесеної ним до складу валових витрат згідно з підпунктом 12.1.1 цього пункту або відшкодованої за рахунок страхового резерву згідно із пунктом 12.3 цієї статті, у разі коли протягом такого податкового періоду відбувається будь-яка з таких подій:

а) суд не задовольняє позов (заяву) продавця або задовольняє його частково чи не приймає позов (заяву) до провадження (розгляду) або задовольняє позов (заяву) покупця про визнання недійсними вимог щодо погашення цієї заборгованості або її частини;

б) сторони договору у досудовому порядку досягають згоди щодо продовження строків погашення заборгованості чи списання всієї суми заборгованості або її частини (крім випадків укладення мирової угоди в межах процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, визначених законом);

в) продавець, який не отримав відповіді на претензію протягом строків, визначених законодавством, або отримав від покупця відповідь про визнання наданої претензії, але не отримує оплати (інших видів компенсацій у рахунок погашення заборгованості) протягом визначених у такій претензії строків, та при цьому протягом наступних 90 днів не звертається до суду (господарського суду) із заявою про стягнення заборгованості або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податковою інспекцією у порушення вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, не було надано доказів того, що заборгованість вказаних вище суб'єктів господарювання перед позивачем є безнадійною, а також того, що на момент проведення перевірки виникла будь-яка з подій, визначених у підпункті 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Закону, у зв'язку з чим позивач повинен був збільшити на зазначену суму дебіторської заборгованості власний валовий дохід.

За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.

З огляду на викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті у справі №2-22/5075-2007А слід залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.06.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 у справі № 2-22/5075-2007А –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.