Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 року

у справі №5/1710-13/294А

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"в особі філії - Львівського обласного управління Відкритого акціонерного товариства "Ощадбанк"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова,

за участю третьої особи –Львівського міського управління земельних ресурсів,

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії –Львівського обласного управління Відкритого акціонерного товариства "Ощадбанк"–звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.12.2005 року №0000052230/0/04/22-211/09325703/20974, від 17.02.2006 року №0000052230/1/04/22-211/09325703/3000, від 20.04.2006 року №0000052230/2/04/22-211/09325703/10450, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання зі сплати земельного податку у розмірі 66184,50 грн., з яких 44123,00 грн. –основний платіж та 22061,50 грн. –штрафні (фінансові) санкції, а також податкового повідомлення-рішення від 19.07.2006 року №0000672351/3/04/22-211/09325703/16357, яким позивачу додатково визначено суму податкового зобов’язання зі сплати земельного податку у розмірі 37893,00 грн., з яких 25262,00 грн. –основний платіж та 12631,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Господарського суду Львівської області від 15.11.2006 року (суддя –Станько Л.Л.) позов задоволено частково: скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов’язання у розмірі 56925,00 грн., з яких 37950,00 грн. –основний платіж та 18975,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Судове рішення мотивовано неправомірністю донарахування позивачу податкових зобов’язань зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, розташованою у м. Львові по вул. Поліській, 6, оскільки будь-якого документа, який би посвідчував право користування позивача цією земельною ділянкою, не існує. Натомість, спірна земельна ділянка використовується позивачем на праві оренди, за яку він у відповідності до вимог чинного законодавства зобов’язаний сплачувати орендну плату, а не земельний податок. Що стосується земельної ділянки, розташованої у м. Львові по вул. Січових Стрільців, 9, то суд визнав обґрунтованим донарахування земельного податку у цій частині, зважаючи на зміну в установленому порядку функціонального призначення та грошової оцінки цієї земельної ділянки.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Марко Р.І., судді –Бонк Т.Б., Бойко С.М.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Задоволення позову судом апеляційної інстанції обґрунтовано посиланнями на те, що позивачем правомірно розраховувався земельний податок за користування земельною ділянкою по вул. Січових Стрільців, 9 з використанням даних, зазначених у довідці Львівського міського управління земельних ресурсів від 30.09.1999 року №1239, оскільки дані про грошову оцінку цієї землі (1353,21 грн. за 1 кв.м) як землі комерційного користування, зазначені у довідці цієї ж установи від 10.01.2006 року №0/6/3/1, не могли враховуватись позивачем при обчисленні земельного податку у зв’язку з тим, що не були доведені до його відома.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, Державна податкова інспекції у Галицькому районі м. Львова подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані положення ч. 1 ст. 7, ст. 13 Закону України "Про плату за землю", а також Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений у акті перевірки від 30.11.2005 року №490/22-211/09325703, про порушення позивачем ч. 1 ст. 7, ст. 13 Закону України "Про плату за землю"та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форма 6-зем), що призвело до невірного визначення функціонального використання земельних ділянок, зменшення їх грошової оцінки та заниження земельного податку за період з 01.07.2003 року по 30.06.2005 року на 44123,00 грн.

При цьому, судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивач нараховує та сплачує земельний податок за дві земельні ділянки у м. Львові: по вул. Січових Стрільців, 9 та по вул. Поліській, 6. Згідно поданих розрахунків за 2003-2005 роки нарахування земельного податку проводилось платником податку на підставі довідок про визначення грошової оцінки земельних ділянок, виданих на підставі клопотання про підтвердження функціонального використання земельних ділянок. Так, у поданому позивачем клопотанні функціональне призначення земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 9 зазначено як землі громадського призначення, а по вул. Поліській, 6 –землі рекреаційного призначення та інші відкриті землі, на яких розташовано незавершене будівництво. У той же час, Львівське міське управління земельних ресурсів земельну ділянку по вул. Січових Стрільців, 9 віднесло до земель комерційного використання та встановило орієнтовну грошову оцінку 1 кв.м у 2002 році у розмірі 1353,21 грн. Аналогічна грошова оцінка була встановлена й у 2005 році.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди попередніх інстанцій, визнавши неправомірним донарахування податкових зобов’язань за користування земельною ділянкою, розташованою у м. Львові по вул. Поліській, 6, обґрунтовано визначилися з таким висновком, зважаючи на ухвалу Львівської міської ради №1446 від 31.01.2002 року, якою згадану земельну ділянку було передано позивачу в оренду строком на 10 років.

При цьому, згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Статтею 126 цього ж кодексу визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю"використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Таким чином, встановивши, що земельна ділянка у м. Львові по вул. Поліській, 6 була передана позивачу в оренду, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність у позивача обов’язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельною ділянкою.

Що ж стосується донарахування земельного податку за користування земельною ділянкою, розташованою по вул. Січових Стрільців, 9, то в цій частині слід погодитися з висновками суду першої інстанції.

Так, згідно зі ст. 23 Закону України "Про плату за землю"встановлено, що грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та щороку за станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зважаючи на здійснену зміну функціонального призначення земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 9, контролюючий орган при розрахунку податку на землю, який підлягав сплаті позивачем, обґрунтовано використав коефіцієнт, який характеризує функціональне призначення земельної ділянки як такої, що призначена для комерційного використання.

За наведених обставин, висновок суду першої інстанції, який встановив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині, слід визнати правильним.

Оскільки постанова суду першої інстанції була скасована помилково, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 226 КАС України підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з наведених підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.05.2007 року скасувати, а постанову Господарського суду Львівської області від 15.11.2006 року у справі №5/1710-13/294А залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.