Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2007 року

у справі № 31/357а

за позовом суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області

про визнання недійсним рішення, -

Суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1 (далі –позивач) було заявлено позов до Державної податкової інспекції у Новоазовському районі Донецької області (далі –відповідач) про визнання недійсним рішення ДПІ у Новоазовському районі Донецької області про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 45500,00 грн. № 0000012340/0 від 09 червня 2006 року.

Постановою господарського суду Донецької області від 15 лютого 2007 року позов задоволено. Визнано недійсним у повному обсязі рішення ДПІ у Новоазовському районі Донецької області № 0000012340/0 від 09 червня 2006 року.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2007 року постанову господарського суду Донецької області від 15 лютого 2007 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2007 року та залишити в силі постанову господарського суду Донецької області від 15 лютого 2007 року.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Новоазовському районі Донецької області провела виїзну планову перевірку суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2002 року по 31 березня 2006 року, за результатами якої був складений акт від 07 червня 2006 року № 212/17-2610214540.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", що мало вираз у здійсненні позивачем розрахунків з нерезидентом України в межах торговельного обороту у валюті України не через уповноважений банк в готівковій формі та без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

09 червня 2006 року ДПІ у Новоазовському районі Донецької області на підставі акта перевірки прийняла рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000012340/0, яким на підставі пункту 11 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу України"та згідно з пунктом 2.6 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року № 49 (z0209-00) , застосувала до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 45500,00 грн.

Вказане рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, рішення –без змін.

Так, у акті перевірки встановлено, що відповідно до листа ДПІ у м. Маріуполі від 30 березня 2006 року № 5544/7/26-4, суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_1 23 грудня 2004 року на підставі вантажно-митної декларації №39906504 реалізувала приватному підприємцю ОСОБА_2 рибу та рибопродукцію на суму 45500,00 грн. та отримала в рахунок оплати за відвантажену рибу та рибопродукцію готівкові кошти у національній валюті України у розмірі 45500,00 грн. Вказане підтверджується копією листа Таганрозького міжрайонного відділу Управління по податковим злочинам Державного управління внутрішніх справ Ростовської області № 284 від 16 лютого 2006 року, копією вантажно-митної декларації серії МД1 №39906504 від 23 грудня 2004 року, копією прибуткового касового ордеру від 21 грудня 2004 року № 60 на суму 45500,00 грн. та копією накладної № 9 від 21 грудня 2004 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що розрахунки між позивачам як резидентом і ПП ОСОБА_2 як нерезидентом повинні були здійснюватися з дотриманням вимог статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", а тому штраф, передбачений пунктом 2.6 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року № 49 (z0209-00) , є санкцією за порушення в сфері валютного регулювання та валютного контролю, яка є адміністративно-господарською санкцією в розумінні Господарського кодексу України (436-15) . Разом з тим, в рішенні судом зазначено, що спірне рішення було прийнято податковим органом після спливу річного строку, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що на правила здійснення господарської операції суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1 з нерезидентом України поширюються вимоги Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (959-12) , а тому штраф, передбачений абзацом 5 пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" та пунктом 2.6 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року № 49 (z0209-00) , є спеціальною санкцією в розумінні статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 12 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.

Згідно преамбули Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року № 49 (z0209-00) , вказане положення визначає основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому за статтями 7, 44 Закону України "Про Національний банк України"та статтями 13, 16 Декрету Кабінету Міністрів України від "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Так, згідно пункту 3 статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України від "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Згідно пункту 2.6 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08 лютого 2000 року № 49 (z0209-00) , Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту без участі уповноваженого банку або здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою накладення штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України - на суму таких розрахунків).

Відповідно до пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Відповідно до частини 3 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до частини 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, та визначено виключний перелік операцій, що потребують індивідуальних ліцензій. До вказаного переліку не включено операції з розрахунків у валюті України між резидентом та нерезидентом.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій.

При цьому, у відповідності до спільного інструктивного листа Національного банку України і Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1993 за № 19029/730 положення першого абзацу статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"щодо використання у розрахунках між резидентами і нерезидентами іноземної валюти не розповсюджується на розрахунки з резидентами країн зони функціонування рубля, які можуть здійснюватися і в українських карбованцях, якщо це передбачено контрактами.

Виходячи з аналізу зазначених норм, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що абзацом 1 статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"встановлений порядок розрахунків в іноземній валюті і вимоги про проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом через уповноважений банк стосуються саме таких розрахунків, що прямо передбачено в даній нормі. Основним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, є валюта України. В разі наявності у нерезидента коштів в грошовій одиниці України здійснення платежів готівкою на території України проводиться у гривнях.

Щодо проведення розрахунків між позивачем та нерезидентом - фізичною особою, то матеріали справи свідчать, що нерезидент розраховувався з позивачем виключно в гривнях.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що оскільки розрахунки між позивачем та нерезидентом здійснені не в іноземній валюті, а в національній валюті України, то висновки відповідача про обов'язок проведення таких розрахунків лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України та через уповноважений банк не ґрунтуються на вимогах Декрету.

При цьому, суд першої інстанції правомірно відзначив, що спірне рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на суму 45500,00 грн. №0000012340/0 від 09 червня 2006 року було прийнято податковим органом після спливу річного строку, встановленого статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2007 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови господарського суду Донецької області від 15 лютого 2007 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2007 року скасувати, а постанову господарського суду Донецької області від 15 лютого 2007 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.