Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Гордійчук М.П.

Леонтович К.Г.

Харченка В.В.

Чалого С. Я.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в Шахтарському районі Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити перерахунок пенсії,-

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача про відмову позивачу в перерахунку пенсії по інвалідності із розрахунку шести прожиткових мінімумів для непрацездатних громадян. Зобов’язано відповідача перерахувати позивачу пенсію по інвалідності відповідно до ст. ст. 50, ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" з 01..11.2006 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шахтарському районі Донецької області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу у якій просить рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та постановити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи свої висновки суди послались на приписи статті 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини четвертої статті 54 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1, та у зв’язку із втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів IIІ групи, щодо яких установлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими шести мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, зокрема інвалідам IIІ групи - у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Як передбачено статтею 53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV (1058-15) ) встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є інвалідом ІII групи, віднесений до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одержує пенсію по інвалідності на підставі статті 54 Закону № 796-ХІІ та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статті 50 цього Закону.

Розрахунок пенсій позивачу УПФ провело виходячи з розміру 19,91 грн., установленого чинною на той час постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" (1-2002-п) (далі - постанова КМУ від 3 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) ).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523 (523-97-п) . Ця постанова є чинною, її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ, а в пункті 2 постанови від 3 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, усупереч положенням зазначених статей закону, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами, обґрунтовано визнали, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини третьої статті 28 Закону № 1058-ІV, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов’язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.

Виходячи з вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої та апеляційної інстанції дійшли вірного та обґрунтованого висновку, а тому підстав для зміни або скасування зазначеного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Шахтарському районі Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.