ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"08" квітня 2010 р. м. Київ К-21269/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.,
Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.
при секретарі: Прудкій О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2007р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2007р.
у справі № 2-а-601/07
за позовом Державного підприємства "Допропіллявугілля" (надалі –ДП "Допропіллявугілля")
до Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області (надалі –Добропільська ОДПІ)
про визнання недійсним припису податкового керуючого, -
встановив:
У червні 2007 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому, зурахуванням уточнення позовних вимог від 07.08.2007р., поставлено питання про визнання недійсним та скасування припису податкового керуючого Добропільської ОДПІ №12034/10/24-012 від 05.06.2007р..
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач всупереч вимогам законодавства України вимагає узгодження із податковим органом всіх операцій на підставі перебування активів ДП "Допропіллявугілля"у податковій заставі. Натомість позивач стверджує про те, що узгодженню підлягають тільки ті операції, узгодження яких є обов’язковим в силу закону, а щодо інших операцій, то видання приписів податкового керуючого про заборону їх здійснювати не відноситься до повноважень відповідача та не відповідає приписам ст. 19 Конституції України.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2007р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2007р., позовні вимоги було задоволено. Визнано недійсним та скасовано припис Добропільської ОДПІ №12034/10/24-012 від 05.06.2007р..
Задовольняючи позовні вимоги суди перешої та апеляційної інстанцій виходили з того що придбання основних засобів виробництва, що наведені у запиті позивача до податкового органу не стосується переліку операцій, які потребують обов’язкового узгодження на підставі п.п.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"і тому відповідач не має підстав на свій розсуд забороняти платнику податків здійснювати операції з майном, яке не зареєстровано в установленому порядку в Державному реєстрі обтяження рухомого майна згідно із приписами Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15)
.
Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2007р. та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2007р. та залишення позовних вимог без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Керуючись приписами п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"позивач, як платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, 23.05.2007р. звернувся до начальника Добропільської ОДПІ із запитом про погодження операцій з придбання маслостанції СНТ-32 за ціною 158652,00грн. для подальшого використання даного обладнання в господарській діяльності підприємства.
Податковий керуючий приписом від 05.06.2007р. №12034/10/24-012 з посиланням на п.п. 8.6.5 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"заборонив придбання вказаного обладнання.
Оскаржуване рішення податкового керуючого мотивовано тим, що фінансово-економічні наслідки від проведення операцій, на яку просив згоди платник податків, призведуть до зменшення спроможності платника податків своєчасно та в повному обсязі погасити податковий борг, такі витрати не покращать фінансовий стан підприємства, а додатково збільшать суму податкового боргу.
Порядок узгодження операцій з активами платника податків регулюється п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників в перед бюджетами та державними цільовими фондами", яким передбачено, що для вирішення цього питання керівник податкового органу призначає з числа службових осіб такого податкового органу податкового керуючого. Для узгодження окремої операції на підставі відповідної цивільно-правової угоди платник надає податковому керуючому запит, в якому роз'яснюється зміст операції та фінансово-економічні наслідки її проведення. Податковий керуючий має право видати припис про заборону здійснення такої операції, у разі коли за його висновками цінові умови та/або форми розрахунку за такою операцією призведуть до зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі погасити податковий борг. Зазначений припис має бути затверджений керівником відповідного податкового органу. У разі коли припис не видається протягом десяти робочих днів з моменту надходження зазначеного запиту, операція вважається узгодженою.
Компетенцію, функції та права податкового керуючого обумовлено у Положенні "Про призначення, звільнення та компетенцію податкового керуючого", що затверджено наказом ДПА України від 02.08.2001р. №312 (z0736-01)
.
Судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість оскаржуваного припису податкового керуючого щодо заборони платнику податків здійснювати витрати з придбання основних засобів на суму 158652,00грн.
Так, суд апеляційної інстанції, зокрема, мотивуючи рішення послався на те, що згідно із рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005р. у справі №2-рп/2005 (v002p710-05)
розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності і передбачатиме встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу. При цьому, судом зазначається, що податковий борг підприємства значно менший ніж наявні активи позивача і накладення обтяження мало бути пропорційним сумі боргу із належним описом предмета обтяження.
Між тим, матеріали справи містять витяг наданий реєстратором інформаційного центру Міністерства Юстиції України про інформацію внесену до Державного реєстру застав рухомого майна щодо ДП "Допропіллявугілля"(а.с.44). З вказаної довідки вбачається, що податкова застава щодо позивача зареєстрована щодо позивача в цьому реєстрі з 04.04.2003р. та стосується всього майна та майнових прав, а довідкою самого позивача вказується наявність податкового боргу станом на 01.06.2007р. у сумі 78521300,00грн. (а.с.43). Крім того, не є зрозумілим якими доказами крім заперечень на апеляційну скаргу відповідача, суд апеляційної інстанції керувався коли у рішенні вказував на перевищення активів позивача щодо наявного у нього ж податкового боргу у 25 разів.
Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкового органу докази, які підтверджують доводи відносно того, що використання грошових коштів позивача на придбання вказаних основних засобів може негативно вплинути на подальше погашення податкового боргу позивача, щодо неспроможності сплачувати наявний податковий борг і таке інше. Якщо відповідач таких доказів не надає або останні були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 КАС україни, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.
Також судова колегія касаційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що не зрозумілим є сума, яку ДП "Допропіллявугілля"погоджував із податковим органом на придбання маслостанції СНТ-32. А саме, у зверненні до начальника Добропільської ОДПІ позивачем зазначається ціна вказаного обладнання 158652,00грн. і додається, що придбання відбудеться на підставі акцепту тендерної пропозиції, що відбулись (а.с.8). Втім, за даними тендерного комітету, позивачу запропоновано укладення контракту на закупівлю гірничо-шахтного обладнання у т.ч. Лот№5: маслостанція СНТ-32 –3 шт. за ціною 78000,00грн. Кожна (а.с.11 об.). Таким чином, залишилось не з’ясованим за якою ж ціною позивач мав намір придбавати це обладнання. Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Виходячи з положень ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
За таких обставин, вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.
Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, перевірити доводи викладені у касаційній скарзі, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Добропільської об’єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області –задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2007р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2007р. –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.