Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області (далі –Камінь-Каширська МДПІ)

на постанову господарського суду Волинської області від 21.03.2007

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007

у справі № 03/19-54А

за позовом Камінь-Каширської МДПІ

до сільськогосподарського виробничого кооперативу імені Богдана Хмельницького (далі –СВК ім. Б. Хмельницького)

про стягнення 17 626,35 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –не з’явились,

відповідача –Лавренюк Ю.О.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про стягнення з СВК ім. Б. Хмельницького 17 626,35 грн. податкової заборгованості з податку на додану вартість та фіксованого сільськогосподарського податку.

Постановою господарського суду Волинської області від 21.03.2007, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007, позов задоволено частково; з відповідача стягнуто 12 301,98 грн. податкового боргу. Ухвалені у справі судові акти мотивовано тим, що з огляду на приписи підпункту 15.2.1 пункту 15.2 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"з відповідача підлягає стягненню борг лише в межах 1095-денного строку з моменту узгодження податкового зобов’язання.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Камінь-Каширська МДПІ просить скасувати оскаржувані судові акти та повністю задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що статтею 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік", статтею 74 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", статтею 70 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"та статтею 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"було заборонено списання заборгованості суб’єктів господарювання за податками, зборами (обов’язковими платежами), а тому стягнення з СВК ім. Б. Хмельницького податкового боргу лише в межах 1095-денного строку після узгодження податкових зобов’язань є неправомірним.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що внаслідок несвоєчасного подання відповідачем звітності по сплаті фіксованого сільськогосподарського податку та податку на додану вартість та несвоєчасну сплату визначених податковим органом податкових зобов’язань з названих платежів станом на 08.02.2007 у СВК ім. Б. Хмельницького утворився податковий борг у сумі 17 626,35 грн., у тому числі 1427,79 грн. з податку на додану вартість та 15 596,11 грн. з фіксованого сільськогосподарського податку.

Згідно з підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до підпункту 15.2.1 пункту 15.2 цієї ж статті Закону (2181-14) у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.

Таким чином, з наведених приписів Закону вбачається, що протягом 1095 днів з дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, контролюючий орган має право визначити податкове зобов’язання платникові та останнє підлягає стягненню протягом наступних 1095 днів з дня отримання платником повідомлення податкового органу про нарахування йому податкового зобов’язання (у разі неоскарження платником відповідного рішення податкового органу).

Отже, в даному разі для того, щоб дійти правильного висновку про те, яка сума податкового боргу підлягає стягненню з СВК ім. Б. Хмельницького, судам необхідно було з’ясувати:

на яку саме дату припадав граничний строк подання відповідачем декларації з податку на додану вартість та з фіксованого сільськогосподарського податку за кожний окремий період;

коли саме було визначено позивачем суму податкових зобов’язань з цих платежів та коли відповідач одержав повідомлення податкового органу про нарахування йому відповідних обов’язкових платежів.

Лише за наслідками встановлення цих обставин суди могли достовірно з’ясувати, чи звернувся податковий орган до суду про стягнення спірного податкового боргу у межах 1095-денного строку з дня узгодження відповідних податкових зобов’язань, та, відповідно, чи підлягає такий борг стягненню та у якій сумі.

Проте зазначені фактичні дані попередніми судовими інстанціями досліджено не було, що виключає можливість перевірки Вищим адміністративним судом України правильності застосування судами норм матеріального права під час ухвалення цього рішення.

Касаційна ж інстанція в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Камінь-Каширської міжрайонної державної податкової інспекції Волинської області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Волинської області від 21.03.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2007 у справі № 03/19-54А (22а-585/07) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.