Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

секретар судового засідання Горбенко К.Л.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 06.04.2010 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна фірма "Росія" на постанову господарського суду Харківської області від 19.03.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2007

у справі № АС-41/530-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна фірма "Росія"

до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання недійсним та скасування рішень

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрна фірма "Росія" звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування рішення відповідача викладеного в листі № 707/19-52 від 20.07.2006 яким невизнанні податкова декларація з податку на додану вартість за червень 2006 року та податкова декларація з податку на додану вартість (скороченої пункт 11.29) за червень 2006 року.

Постановою господарського суду Харківської області від 19.03.2007 в задоволенні позову відмовлено.

постанова суду першої інстанції вмотивована тим, що відповідач визначив їх невідповідність вимогам п.3.4 ст. 3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 (z0250-97) , а відповідачем правомірно відмовлено у визнанні податкової звітності позивача через її засвідчення лише підписом керівника, без засвідчення даних головним бухгалтером.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2007 постанову господарського суду Харківської області від 19.03.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В своїй скарзі просить скасувати постанову господарського суду Харківської області від 19.03.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2007, ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивачем подано до відповідача податкову декларацію з ПДВ за червень 2006 року та податкову декларацію з ПДВ (скорочена, пункт 11.29) за червень 2006 року.

Відповідачем виявлено, що в направлених документах закреслено найменування посади "Головний бухгалтер" зазначено "Керівник" та підписано Остапова Д.С., чим, на думку позивача, порушені приписи п. 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 (z0250-97) , відповідно до якого достовірність даних підтверджується підписами відповідальних посадових осіб (керівника, головного бухгалтера) та печаткою.

Відповідачем направлено на адресу позивача лист № 707/19-052 від 20.07.2006, в якому платник був повідомлений про те, що надану позивачем податкову декларацію з ПДВ за червень 2006 року та податкову декларацію з ПДВ (скорочена, пункт 11.29) за червень 2006 року не визнано як податкові декларації та йому запропоновано надати нову податкову звітність.

Колегія суддів касаційної інстанції, не погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Пунктом 4.1.2 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) зазначено, що у випадку визнання контролюючим органом податкової декларації, яка заповнена всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, податковим органом може бути надіслана платникові податку лише письмова пропозиція. Направлення податкової письмової пропозиції передбачає такі права платника податків:

- надання нової декларації разом зі сплатою відповідного штрафу;

- оскарження рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Відповідно до п.4. ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, повноваження для керівника закріплені законодавчо, керівник має право самостійно вести бухгалтерський облік та складати податкову звітність.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, реєстрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 вказаного Закону).

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, в тому числі самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що посади головного бухгалтера у товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна фірма "Росія" не було передбачено, генеральний директор товариства Остапов Д.С., поклав на себе виконання обов’язків по веденню бухгалтерського обліку на підприємстві та складанню податкової звітності.

Також чинне законодавство не містить норми, яка б зобов’язувала чи хоча б вказувала на необхідність покладення обов’язків по веденню бухгалтерського обліку і в тому числі складанню податкової звітності на окрему особу.

Тому здійснення таких повноважень одноособово керівником є цілком правомірним.

Згідно частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, суд присуджує позивачеві всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати в розмірі 6,80 грн.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій неповно з’ясовано обставини справи, не перевірено доводів і заперечень сторін та доказів по справі, в зв’язку з чим касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна фірма "Росія" підлягає задоволенню, а постанова господарського суду Харківської області від 19.03.2007 та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2007 у справі № АС-41/530-06 скасуванню.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна фірма "Росія" задовольнити.

Постанову господарського суду Харківської області від 19.03.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2007 у справі № АС-41/530-06 скасувати.

Ухвалити у справі № АС-41/530-06 нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна фірма "Росія" задовольнити, визнати нечинним та скасувати рішення Вовчанської міжрайонної державної податкової інспекції № 707/19-052 від 20.07.2006.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна фірма "Росія" з Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 6, 80 грн. (шість гривень вісімдесят копійок).

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.