11/287/07-АП Про скасування податкових повідомлень-рішень - 16.09.2010 Прийняття

У березні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень №0000561702/0 від 07.08.2006 року та №0000571702/0 від 07.08.2006 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що декларації про доходи, що подаються підприємцями щоквартально протягом року згідно з Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) не являються податковими деклараціями відповідно до п.1.11 ст.1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами", оскільки на їх підставі не здійснюється обчислення і сплата податку. Щодо нарахування податку на додану вартість позивач вказує, що згідно абз.4 п.п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Постановою господарського суду Запорізької області від 24 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2007 року, позовні вимоги задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення–рішення ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя від №0000561702/0 від 07.08.2006 року та №0000571702/0 від 07.08.2006 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що розрахунки позивача з контрагентом проведені повністю, а суми податку на додану вартість, що були включені ним до податкового кредиту у серпні, вересні та листопаді 2005 року підтверджені належним чином оформленими податковими накладними від 23.08.2005 року за №34, від 23.09.2005 року за №38, від 23.11.2005 року за №50.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Ленінському районі м.Запоріжжя звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій та просить прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом проведено виїзну планову документальну перевірку ПП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2003 року по 31.03.2006 року, про що складено акт №397/17-2223711550 від 27.07.2006 року.

Вказаною перевіркою податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог ст. 13, ст. 14 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян", внаслідок чого занижено податкові зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у сумі 13649,24грн.; п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження суми податкового зобов’язання за податком на додану вартість у 2005 році у сумі 2013,24грн.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0000561702/0 від 07.08.2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у суму 13649.96грн. та №0000571702/0 від 07.08.2006 року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 3019,86грн., в т.ч. штрафні санкції –1006,62грн.

Як вбачається з акту перевірки, було встановлено, що позивач, у перевіряємо му періоді, мав договірні відносини з ТОВ "ТеплоКипоПрибор", ТОВ "Нарвал", ТОВ "ТД "Запоріжсталь"та ТОВ "Укрмашпром". Також, було встановлено, що розрахунки позивача з його контрагентами проводились наступним чином. На банківський поточний рахунок АБ "Металург"перераховувались кошти від його контрагентів, які згодом знімались з банківського рахунку позивачем та здійснювалась оплата готівкою з постачальниками товарів ТОВ "Нарвал", ТОВ "ТеплоКипоПрибор", відповідно до квитанцій приходно-касових ордерів його контрагентів. Однак, в ході проведення перевірки було встановлено розбіжність між сумою оплати товарів готівкою та сумою готівки, що була знята позивачем з банківського рахунку у розмірі 113718,00грн. за період 2005 рік та 1 квартал 2006 року.

Слід зазначити, що позивач не має основного місця роботи, не є власником будь-якого майна та не отримував доходи від іншої діяльності. Під час проведення перевірки ПП ОСОБА_1 не надав податковому органу документи або пояснення щодо джерела походження готівкових коштів у розмірі 113718,00грн., що були передані ТОВ "Нарвал", ТОВ "ТеплоКипоПрибор"за придбані товари. Отже, розмір валових витрат позивача, які не підтверджені документально становить за 2005 рік –91468,33грн., за 1 квартал 2006 року –3296,67грн.

У матеріалах справи міститься копія розписки позивача, щодо отримання від ОСОБА_2 у борг грошової суми в розмірі 115000,00грн.

Однак, відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

З огляду на те, що позивачем не надано договору позики зазначеної суми коштів, розписка позивача про отримання грошових коштів не може бути документом, який підтверджує джерело походження готівкових коштів, якими були здійснені розрахунки за товар. Так само, як і не може бути і підставою, яка документально підтверджує використання зазначених готівкових коштів у господарській діяльності позивача при оплаті товарів, що були придбані у постачальників.

Відповідно до ст. 13 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян", оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Також, під час проведення перевірки, податковим органом було встановлено, що позивачем до складу валових витрат були включені вартість придбаних товарів, вартість послуг з сортування товарів, оплата за банківське обслуговування.

Однак, при проведенні порівняльного аналізу кількісних та вартісних показників відвантажених та фактично сплачених товарів, фактично оприбуткованих та фактично сплачених позивачем, було встановлено, що у 2005 році частина відвантажених до покупців товарів не сплачена у сумі 79167,46грн.

Отже, витрати з придбання відвантажених, але не оплачених товарів не підлягають включенню до складу валових витрат за 2005 рік у сумі 78188,13грн.

Також, слід зазначити, що у договорах, які були укладені позивачем з покупцями металопродукції та постачальниками, відсутній пункт щодо необхідності сортування товару, а саме, готової продукції ВАТ "МК "Запоріжсталь". Отже, оплата готівковими коштами послуги з сортування металопродукції у розмірі 10066,20грн., не пов’язана з одержанням доходу та не може бути включена до складу валових витрат позивачем за 2005 рік.

Крім того, в ході проведення перевірки було встановлено завищення позивачем суми податкового кредиту у деклараціях за 2005 рік на суму 2013,24грн. Зазначена сума податку на додану вартість була сплачена позивачем у вартості послуг по сортуванню металопродукції.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, виходячи з вищевикладеного, у зв’язку з тим, що послуги з сортування металопродукції у сумі 10066,20грн. не відносяться до господарської діяльності позивача, у нього відсутнє право щодо включення суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

За таких обставин, судова колегія касаційної інстанції дійшла висновку, що повно і правильно встановивши обставини справи, суди попередніх інстанцій дали їм неналежну юридичну оцінку внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень та відповідно до ст. 229 КАС України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПП ОСОБА_1 з наведених вище мотивів.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя –задовольнити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 24 травня 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2007 року –скасувати.

В задоволенні позовних вимог Приватному підприємцю ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Запоріжжя за участю прокуратури Запорізької області про скасування податкових повідомлень-рішень –відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст. 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.