Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя

на постанову Господарського суду м. Севастополя від 16 жовтня 2007 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2007 року

у справі № 20-6/061

за позовом Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрик-Термо-Сервіс"

2.Приватного підприємства "Морт"

про визнання угоди недійсною, -

В липні 2006 року ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсною угоду, укладену між ТОВ "Електрик-Термо-Сервіс"та ПП "Морт"на загальну суму 29010,00 грн. з підстав, передбачених статтею 49 ЦК УРСР. Позивач також просив застосувати наслідки, передбачені статтею 49 ЦК УРСР, та стягнути з ТОВ "Електрик-Термо-Сервіс"в доход Державного бюджету України вартість товару, отриманого від ПП "Морт", в сумі 29010,00 грн.

Постановою Господарського суду м. Севастополя від 16 жовтня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2007 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та задоволення позовних вимог.

Відповідачі заперечень на касаційну скаргу суду не надали.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що в період з 01 вересня 2003 року по 31 жовтня 2003 року ТОВ "Електрик-Термо-Сервіс"мало взаємовідносини з ПП "Морт", в рамках яких ПП "Морт"поставляло, а ТОВ "Електрик-Термо-Сервіс"приймало та оплачувало товар. Поставка товару була оформлена податковими накладними № 7 від 05 вересня 2003 року, № 37 від 11 вересня 2003 року, № 45 від 15 вересня 2003 року, № 56 від 22 вересня 2003 року, № 68 від 24 вересня 2003 року, № 70 від 25 вересня 2003 року, № 116 від 10 жовтня 2003 року, № 142 від 17 жовтня 2003 року, № 152 від 27 жовтня 2003 року на загальну суму 29010,00 грн., у тому числі сума податку на додану вартість –4835,00 грн.

ТОВ "Електрик-Термо-Сервіс"здійснило оплату отриманого товару шляхом перерахування грошових коштів на користь ПП "Морт", що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

Податкова інспекція вказує, що угода, укладена між відповідачами, вчинена з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства при наявності умислу з боку ПП "Морт", а тому повинна бути визнана недійсною на підставі статті 49 ЦК УРСР.

В обґрунтування своїх вимог ДПІ послалась на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 04 березня 2005 року, що набрало законної сили, яким установчі документи ПП "Морт"були визнані недійними з моменту реєстрації, а свідоцтво платника податку на додану вартість № 39850242 визнано недійсним з моменту видачі. Вказаним рішенням встановлено, що реєстрація ПП "Морт"була здійснена з порушенням законодавства –на підставну особу.

Крім того, вироком Гагарінського районного суду м. Севастополя від 30 січня 2007 року посадову особу ПП "Морт"- гр. Кисельова В.М. було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 та частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду м. Севастополя від 28 лютого 2005 року у справі № 20-9/025 про банкрутство ПП "Морт"вказану особу було ліквідовано, провадження у справі припинено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачем не доведено належними доказами, що спірна угода була укладена відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, в чому ця мета виражалась, а також наявність в діях відповідачів умислу.

Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про безпідставність посилання податкової інспекції в обґрунтування своїх вимог на статтю 49 ЦК УРСР.

1 січня 2004 року згідно з пунктами 1 та 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.

Чинним ЦК України (435-15) не передбачено таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а також відповідальності (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції –стягнення в дохід держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (стаття 228 ЦК України), не є адміністративно-правова конфіскація.

Згідно з частиною 2 статті 5 ЦК України кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, вимоги позивача про застосування при вирішенні спору публічно-правових санкцій, встановлених законом, чинним на момент укладення угоди, але положення якого відсутні у ЦК України (435-15) на момент ухвалення рішення про притягнення до відповідальності, є помилковими.

Також в даному випадку не могли бути застосовані і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов’язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України (436-15) (далі – ГК України (436-15) ).

Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Спірні взаємовідносини між відповідачами мали місце в період з 01 вересня 2003 року по 31 жовтня 2003 року, а позов до суду ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя пред’явила в липні 2006 року, отже вона пропустила строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

За таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду м. Севастополя від 16 жовтня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2007 року у даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Севастополя від 16 жовтня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 грудня 2007 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.