К-10109/08-С Про визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення суми - 06.04.2010 Прийняття

У лютому 2007 року Прокурор Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юзівська компанія" та Суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи ОСОБА_5 про визнання недійсним господарського зобов’язання за правочином між до ТОВ "Юзівська компанія" та СПД –ФО ОСОБА_5 від 30.11.2005 року на суму 82800 грн.

Постановою Господарського суду Харківської області від 13.06.2007 року позовні вимоги Прокурора Орджонікідзевського району м. Харкова в інтересах держави в особі ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Харкова до ТОВ "Юзівська компанія" та СПД-ФО ОСОБА_5 задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008 року рішення суду першої інстанції скасоване та прийнято нову постанову якою відмовлено в задоволенні позову в частині визнання недійсним правочину на підставі господарського зобов'язання та закрито провадження в частині визнання недійсним спірного господарського зобов’язання.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції податковий орган подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, вважаючи незаконним, та залишити в силі постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства, оскільки вважає, що оскаржувану постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору були порушені норми п.1, ч.2 ст. 129 Конституції України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем була проведена перевірка СПД-ФО ОСОБА_5 за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року, за результатами якої був складений акт № 329/17-2215701531 від 27.04.06 р. В ході проведення перевірки було встановлено, що СПД-ФО ОСОБА_5 мав взаємовідносини з ТОВ "Юзівська компанія" на підставі договору від 30.11.2005 року, згідно якого ТОВ "Юзівська компанія" надавало маркетингові та вантажно-розвантажні послуги СПД-ФО ОСОБА_5 на загальну суму 82800 грн. На виконання умов даного договору ТОВ "Юзівська компанія" видало податкові накладні № 1244 від 30.11.2005 року на загальну суму 30000 грн. та №1243 від 30.11.2005 року на загальну суму 52800 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Господарського суду Донецької області від 10.02.2005 року було припинено підприємницьку діяльність ТОВ "Юзівська компанія", а відтак було зроблено висновок, що укладена угода була спрямована на приховування підприємством прибутку від оподаткування та відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України таке господарське зобов'язання, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо визнання спірного правочину недійсним, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги про визнання недійсним господарського зобов’язання, яке укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Згідно з ч.1 ст.208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 ст. 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій ст. 238 ГК.

Крім того, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених ст.250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо застосування п.1ч.1 ст. 157 КАС України, що дану частину позовних вимог не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства і відповідно в цій частині справа підлягає закриттю провадження.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Харкова відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2008 року залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.