Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Постановою Господарського суду Донецької області (суддя –Л.В.Волошинова) від 15.01.2007 р. у справі №22/342а частково задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"(надалі –позивач, ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь") до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області (надалі –відповідач, ДПІ у м. Маріуполі Донецької області), визнано недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 08.08.2006 р. №0000232335 в сумі 5.142,00 грн., присуджено з Державного бюджету України на користь позивача 1,70 грн. судових витрат.

Рішення суду мотивовано наступним. Наявними в матеріалах справи доказами спростовуються висновки податкового органу стосовно перевищення працівником позивача законодавчо встановлених строків використання виданої йому під звіт готівки, а отже застосування штрафних санкцій в цій частині є необґрунтованим.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя –Н.Л.Величко, судді: І.В.Алєєва, А.М.М’ясищев) від 02.04.2007 р., частково скасовано постанову суду першої інстанції, абзац перший та другий резолютивної частини викладено у наступній редакції: "Позовну заяву Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", Маріуполь, до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області про визнання недійсним рішення про застосування фінансових санкцій від 08.08.2006 р. №0000232335 в сумі 5.323,00 грн. задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення від 08.08.2006 р. №0000232335 в частині застосування фінансових санкцій в сумі 4.992,00 грн.".

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що витрати на проїзд у таксі не підлягають відшкодуванню згідно з нормами чинного законодавства, а тому нарахування штрафних санкцій в цій частині є правомірним.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, просить частково скасувати постанову Господарського суду Донецької області від 15.01.2007 р. в частині визнання недійсним рішення про застосування штрафних санкцій від 08.08.2006 р. №0000232335 у сумі 5.323,00 грн. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2007 р. в частині визнання недійсним рішення про застосування штрафних санкцій від 08.08.2006 р. №0000232335 в сумі 4.992,00 грн., в іншій частині –просить залишити рішення без змін.

Позивач у запереченні на касаційну скаргу відповідача просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів – без змін.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. У липні 2006 року представниками відповідача було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.03.2006 р., якою, зокрема було встановлено порушення позивачем п.5.8.4 Постанови правління Національно банку України від 19.02.2001 р. №72 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" (z0237-01) , п. 2.11, 7.41, 7.42, 7.43 Постанови правління Національно банку України від 15.12.2004 р. №637 (z0040-05) "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", п.1.6, 1.7, 1.11, 1.12 Наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. №59 "Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" (z0218-98) .

За результатами зазначеної перевірки 27.07.2006 р. складено акт №39/23/00191158, на підставі якого винесено рішення про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій №0000232335 від 08.08.2006 р. у розмірі 5.643,00 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, допущені позивачем порушення відповідач вбачає у перевищенні працівником позивача законодавчо встановлених строків використання виданої йому під звіт готівки. А саме, 05.10.2005 р. та 07.10.2005 р. ОСОБА_1 було видано грошові кошти у сумі 4.818,00 грн. та 15.150,00 грн. відповідно, на відрядження до м. Лондон, яке тривало з 08.10.2005 р. по 13.10.2005 р..

Крім того, судовими інстанціями встановлено, що з 14.10.2005 р. по 16.10.2005 р. ОСОБА_1 перебував у відрядженні у м. Києві.

Звіти про використання коштів, наданих на відрядження були передані до бухгалтерії підприємства ОСОБА_1 19.10.2005 р..

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до норм п.2.11 Постанови правління Національно банку України від 15.12.2004 р. №637 (z0040-05) "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні"видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно п.7.41, 7.42 вказаної постанови встановлено, що під час перевірки правильності оформлення видачі готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби слід встановлювати достовірність підтверджуючих документів, що додаються до звітів про використання коштів, а також слід звертати увагу на повне і своєчасне звітування підзвітних осіб у разі використання ними під час відрядження значних сум підзвітних коштів для вирішення господарських питань.

Положення п.1.11 Наказу Міністерства фінансів України від 13.03.1998 р. №59 "Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон" (z0218-98) передбачає, що відрядженому працівникові перед від’їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання жилого приміщення і добові. Після повернення з відрядження працівник зобов’язаний до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку. Разом із звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і документи в оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв’язку з відрядженням витрат.

Як зазначалося вище та як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, грошові кошти було видано працівникові на відрядження 05.10.2005 р. та 07.10.2005 р.. ОСОБА_1 08.10.2005 р. відлетів з м. Донецька до м. Москви, 09.10.2005 р. –з м. Москви відбув до м. Лондона, 13.10.2005 р. повернувся з м. Лондона до м. Москви, 14.10.2005 прилетів до м. Києва та 16.10.2005 р. прибув до м. Донецька. Звіти №8286, №8287, №8289 про використання коштів, наданих на відрядження, ОСОБА_1 було подано до бухгалтерії 19.10.2005 р..

З урахуванням того, що звіти про використання грошових коштів, наданих на відрядження, були подані працівником позивача до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку відносно неправомірності донарахування відповідачем штрафних санкцій позивачу у цій частині.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі Донецької області на постанову Господарського суду Донецької області від 15.01.2007 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2007 р. у справі №22/342а залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 15.01.2007 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2007 р. у справі №22/342а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.