Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Відкрите акціонерне товариство "Броварський Райагропостач"(надалі –позивач, ВАТ "Броварський Райагропостач") звернулося з адміністративним позовом до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі –відповідач, Броварська ОДПІ Київської області) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Справа слухалась судами неодноразово. Постановою Господарського суду Київської області (суддя –А.Ю.Кошик) від 09.12.2005 р. у справі №9/12-05/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя –В.Ю. Поліщук, судді: В.О.Швець, Н.І.Зеленіна) від 23.01.2007 р., у даній справі, частково задоволено апеляційну скаргу позивача. Постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено частково, податкове повідомлення-рішення Броварської ОДПІ Київської області №16411/23-5 від 15.11.2004 р. визнано недійсним в частині визначення позивачу 14.483,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій як податкового зобов’язання, в частині визнання недійсним рішення про застосування до позивача 14.483,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій –в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з наступного. Відпуск нафтопродуктів через АЗС за талонами та смарт-картками на паливно-мастильні матеріали є розрахунковою операцією у розумінні ст. 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг"№265/95-ВР від 06.07.1995 р. (надалі – Закон України №265/95-ВР (265/95-ВР) ), а тому потребує застосування реєстраторів розрахункових операцій, незважаючи на відпуск нафтопродуктів після їх попередньої безготівкової оплати за окремими договорами купівлі-продажу.

Крім того, судовими інстанціями зазначено, що посилання позивача на неможливість тієї чи іншої моделі касового апарату за своїми технічними характеристиками здійснювати реєстрацію розрахункових операцій не звільняє останнього від обов’язку дотримуватись встановлених законодавством вимог та правил проведення розрахунків.

Не погоджуючись із прийнятим судом апеляційної інстанції рішенням, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою в якій, з підстав порушення норм матеріального права, зокрема ст. 2 Закону України №265/95-ВР, просить його скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. У жовтні 2004 року представниками відповідача було проведено перевірку позивача щодо контролю за здійсненням ним розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу, якою встановлено порушення позивачем п.1, п.4 ст. 3 Закону України №265/95-ВР, п.15, п.18 Технічних вимог до спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів для автозаправних станцій (затверджених Рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом №13 від 27.06.2002 р.).

За результатами зазначеної перевірки податковим органом було складено акт №001381 від 27.10.2004 р., на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №16411/23-5 від 15.11.2004 р. про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 14.483,00 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, надані сторонами докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали зафіксовані податковим органом порушення позивачем п.1, п.4 ст. 3 Закону України №265/95-ВР, п.15, п.18 Технічних вимог до спеціалізованих електронних контрольно-касових апаратів для автозаправних станцій (затверджених Рішенням Державної комісії з питань впровадження електронних систем і засобів контролю та управління товарним і грошовим обігом №13 від 27.06.2002 р.), а саме –реалізація нафтопродуктів: за готівку на суму 7.255,62 грн.; по талонам: бензин А-92 у кількості 60 л, дизельне паливо у кількості 140 л; по кредитним карткам: дизельне паливо у кількості 853,67 л; бензин А-95 у кількості 15 л; при цьому, перевіряючими констатовано реалізацію позивачем паливно-мастильних матеріалів без застосування реєстратора розрахункових операцій: дизельного палива у кількості 993,67 л, бензина А-92 у кількості 60 л, бензина А-95 у кількості 15 л.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено ряд договорів купівлі-продажу нафтопродуктів. Умовами зазначених договорів передбачалися зобов’язання позивача передати у власність контрагентів лімітні смарт-картки, картки та нафтопродукти необхідних марок, специфікація яких передбачалася додатками до договорів на погоджену партію нафтопродуктів. Передача (відпуск) нафтопродуктів позивачем відбувалася при пред’явленні уповноваженою особою контрагента відповідної смарт-картки або картки на АЗС, що входять в систему обслуговування по безготівкову розрахунку вказаними старт-картками та картками.

Розрахунки по зазначеним договорам було проведено контрагентами позивача шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача.

Нормами ч.1, 4 ст. 3 Закону України №265/95-ВР передбачено, що суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; забезпечувати цілісність пломб реєстратора розрахункових операцій та незмінність його конструкції та програмного забезпечення.

Положеннями ст.2 вказаного Закону визначено поняття "розрахункової операції"як –приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Аналіз вказаних норм підтверджує правомірність висновків судів попередніх інстанцій стосовно того, що Закон України №265/95-ВР (265/95-ВР) не містить обмежений перелік безготівкових операцій, на які поширюються його вимоги, а тому придбання особами за готівкові чи безготівкові кошти карток (смарт-карток) на пальне не звільняє позивача від обов’язку проведення операцій по відпуску нафтопродуктів за такими картками (смарт-картками) через реєстратор розрахункових операцій.

Отже, суди обґрунтовано спростували твердження позивача про те, що реалізація ним нафтопродуктів з використанням карток, смарт-карток, після попереднього розрахунку його контрагентами за них у безготівковій формі за окремими договорами купівлі-продажу не є розрахунковою операцією у розумінні ст. 2 Закону України №265/95-ВР.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому рішення суду апеляційної інстанції скасуванню не підлягає, а касаційна скарга не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Броварський Райагропостач"на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р. у справі №9/12-05/18 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р. у справі №9/12-05/18 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.