Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2007 року

у справі № 2-16/4229-2007А

за позовом Кримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Джанкой"

до Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим

про скасування податкових повідомлень-рішень,

У лютому 2007 року Кримське Республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Джанкой"звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2007 року, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення–рішення Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим № 264/15-03 від 24 лютого 2004 року на суму 13 525 грн. 08 коп., податкове повідомлення –рішення №266/15-03 від 24 лютого 2004 року на суму 994 грн. 97 коп., податкове повідомлення –рішення № 265/15-03 від 24 лютого 2004 року на суму 1164 грн. 84 коп.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Джанкойська об’єднана державна податкова інспекція в Автономній Республіці Крим оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою було встановлено, що позивачем було порушено вимоги підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України №2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами"(далі – Закон України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року (2181-14) ).

24 лютого 2004 року відповідачем були винесено податкове повідомлення –рішення № 264/15-03, відповідно до якого відповідач зобов’язувався сплатити штраф в сумі 14 726 грн. 39 коп., за платежем збір за спеціальне водокористування; № 266/15-03 про застосування штрафу в сумі 1798 грн. 99 коп., за платежем збір за забруднення навколишнього середовища; № 266/15-03 про застосування штрафу в сумі 1798 грн. 99 коп., за платежем збір за забруднення навколишнього середовища; №265/15-03 про застосування штрафу в сумі 1744 грн. 90 коп. за платежем комунальний податок.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач з посиланням на приписи пункту 7.7 статті 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року змінював призначення платежів, вказаних позивачем в платіжних дорученнях, та зараховував суми податків не в рахунок погашення поточних платежів, а в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Відповідно до приписів підпункту 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за N 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Законом України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року (2181-14) , який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України № 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 року, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону і матеріалам справи. Підстав для їх зміни чи скасування не встановлено.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 06 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .