Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Закрите акціонерне товариство "Технологічний парк "Інститут монокристалів"(надалі – позивач, ЗАТ "ТП "Інститут монокристалів") звернулось до суду із адміністративним позовом до ОСОБА_8 (надалі –відповідач-1), ОСОБА_9 (надалі –відповідач-2), ОСОБА_10 (надалі –відповідач-3), Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (надалі –відповідач-4, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) про визнання протиправними дій посадових осіб ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова при проведенні перевірки.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова (суддя –С.М.Наумова) від 20.04.2007 р. у справі №2-а-170/2007 позовні вимоги позивача залишено без задоволення. Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову, проте з огляду на те, що позивачем пропущено передбачений ч.1, 2 ст. 99 КАС України річний строк звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, відмовив у його задоволенні.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду (судова колегія у складі: головуючий суддя –Ю.М.Філатов, судді: Н.В.Шевцова, Н.С.Водолажська) від 11.07.2007 р. у даній справі скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними дії відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3 під час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання ним вимог податкового та валютного законодавства України за період з 01.01.2003 р. по 30.06.2004 р..

Рішення суду апеляційної інстанції аргументовано тим, що позивачем не пропущено законодавчо встановлений строк звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин КАС України (2747-15) не набрав чинності, відповідно для позивача діяв загальний трирічний строк позовної давності. Крім того, судом зазначено, що з моменту набрання чинності КАС України (2747-15) до моменту звернення позивачем з адміністративним позовом до суду не сплив річний строк, передбачений нормами КАС України (2747-15) .

Щодо мотивів задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог, то вони наступні. Законодавством України передбачено спеціальний режим контролювання діяльності технологічних парків, у тому числі і за цільовим використанням ними грошових коштів зі спеціальних рахунків. Вказане право не надано державній податковій службі, у зв’язку з чим, при проведенні перевірки діяльності ЗАТ "Технологічний парк "Інститут монокристалів", відповідачами було перевищено законодавчо надані повноваження, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.

Не погоджуючись із прийнятим судом апеляційної інстанції рішенням ОСОБА_8 та ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2007 р., а постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.04.2007 р. залишити в силі.

Позивач письмових заперечень на касаційні скарги відповідачів не надав.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі. Працівникам ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, а саме –ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, 12.07.2004 р. було надано посвідчення №3343/483, №3399/488, №3718/521 на право проведення перевірки фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання ним вимог податкового та валютного законодавства України за період з 01.01.2003 р. по 30.06.2004 р..

За результатами проведеної перевірки було складено акт №8844/23-1/30954664 від 14.12.2004 р., яким крім інших зафіксовано порушення позивачем використання коштів на спецрахунку технопарку (п.1 ст. 4 Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та п.6 Порядку зарахування сум податків на спеціальні рахунки та їх використання технологічним парком, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1018 від 26.06.2000 р. (1018-2000-п) ), а саме: використання коштів у сумі 3.813.039,44 грн. (у 2003 році –2.099.903,38 грн., у 1-ому півріччі 2004 року –1.713.136,06 грн.) не за цільовим призначенням.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0004252301/0 від 16.12.2004 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 3.813.039,44 грн..

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, надані сторонами письмові докази в їх сукупності, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п.1 ст. 4 Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків"№991-XIV від 16.07.1999 р. суми податку на додану вартість, нараховані в порядку, встановленому Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , по операціях з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), пов’язаних з виконанням проектів технологічних парків за пріоритетними напрямами діяльності технологічних парків, і суми податку з прибутку, одержаного від виконання зазначених проектів, нараховані у порядку, встановленому Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , технологічні парки, їх учасники, дочірні та спільні підприємства не перераховують до бюджету, а зараховують на спеціальні рахунки та використовують зазначені суми виключно на наукову та науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз.

Порядок зарахування сум податків на спеціальний рахунок та їх використання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що грошові кошти, які зараховуються на спеціальні рахунки технологічних парків є сумами відповідних податків (податку на додану вартість або податку на прибуток), які в силу законодавчо визначених особливостей режиму оподаткування технологічних парків, нараховуються останніми в загальному порядку, проте перераховуються не до Державного бюджету України, а на вказані спеціальні рахунки.

З моменту зарахування сум відповідних податків на спеціальні рахунки, такі кошти стають цільовими, призначення та використання яких визначається спеціальними нормативними актами.

Проте, згідно з ч.5 ст. 4 Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", суми податків, які згідно з абз.1 ч.1 цієї статті зараховані на спеціальні рахунки технологічних парків, їх учасників, спільних і дочірніх підприємств, у разі нецільового використання підлягають стягненню до Державного бюджету України.

Отже, вказана норма чітко встановлює порядок, відповідно до якого за умови нецільового використання коштів, зарахованих на спеціальні рахунки, такі кошти податків перераховуються до Державного бюджету України, тобто фактично знову набувають правову природу податків.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"№509-XII від 04.12.1990 р. одним із завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Положенням ч.1 ст.10 вказаного Закону передбачено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).

Нормами ч.1 ст.11 цього ж Закону органам державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, надано право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов’язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов’язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Пунктом 2.2 ст. 2 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"№2181-ІІІ від 21.12.2000 р. передбачено право податкових органів здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати лише стосовно тих податків і зборів (обов'язкових платежів), які віднесені до їх компетенції цим пунктом.

Контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень, визначених законами (ст. 20 Закону України "Про систему оподаткування").

Зважаючи на вказані норми законодавства, усі вони передбачають не тільки право, а й обов’язок саме податкових органів, а не будь-яких інших, здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) платниками.

Отже, при проведенні спірної перевірки лише податковий орган мав змогу досліджувати питання наявності чи відсутності підстав для виконання платником обов’язку по перерахуванню відповідних сум податків до Державного бюджету України. Тому, правомірними є доводи касаційних скарг відповідачів відносно неможливості встановити правильність формування позивачем податкових зобов’язань, не визначивши факт цільового використання позивачем коштів у формі податкових платежів, які надійшли на його спецрахунки.

З огляду на викладене, суди дійшли хибних висновків відносно протиправності дій відповідачів під час проведення перевірки позивача та перевищення ними своїх повноважень, наданих законами та Конституцією України (254к/96-ВР) .

Відповідно до ст. 229 КАС України, суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Таким чином, враховуючи, що суди повно і правильно встановили фактичні обставини справи, але невірно застосували норми матеріально права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційні скарги ОСОБА_8 та Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2007 р. у справі №22-а-559/07 (2-а-170/2007 номер справи у суді першої інстанції) задовольнити частково.

2. Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.04.2007 р. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2007 р. у справі №22-а-559/07 (2-а-170/2007 номер справи у суді першої інстанції) скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства "Технологічний парк "Інститут монокристалів"відмовити повністю.

3. постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.