Колегія суддів першої судової палати Вищого адміністративного суду України у складі:

суддів Леонтович К.Г.

Матолича С.В.

Кравченко О.О.

Розваляєвої Т.С.

Чалого С.Я.

провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Господарського суду Запорізької області від 28 серпня 2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2009 р. у справі за позовом прокурора м. Запоріжжя в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Фьюче ЛТД" про стягнення адміністративно –господарських санкцій, -

У липні 2007 року прокурор м.Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ "Фьюче ЛТД" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за не виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2006 році в сумі 27360 грн. 75коп. та пені в сумі 747 грн. 11коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення вимог чинного законодавства, яке регулює питання працевлаштування інвалідів в Україні, у 2006 році відповідачем не був виконаний 4% норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджено, зокрема, звітом відповідача форми № 10-ПІ за 2006 рік, згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві становить 326 осіб. Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"4 % норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 13 осіб, однак на підприємстві працювало лише 10 інвалідів (а.с.7).

Постановою господарського суду Запорізької області від 28 серпня 2007 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2009 р., у задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

На зазначені судові рішення надійшла касаційна скарга Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якій ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що за даними, наведеними у звіті відповідача форми № 10-ПІ за 2006 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві становила 326 осіб, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність у 2006 році на підприємстві відповідача становила 13 осіб, однак на підприємстві працювало лише 10 інвалідів. (а.с.7).

Судами також встановлено, що протягом 2006р. відповідач щомісячно надавав до Центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН, в яких зазначав про потребу в працівниках інвалідах, про створені вакансії для працевлаштування інвалідів, і це підтверджується матеріалами справи (а.с.9-16).

Протягом 2006 року відповідач інформував обласне об’єднання спілки організацій інвалідів про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, Орджонікідзівську районну адміністрацію м.Запоріжжя, міський Цент зайнятості, розміщував оголошення про наявність вакансій у газетах (а.с.44-46,73-79).

Крім того, як зазначається в листі Орджонікідзевського районного центру зайнятості населення № 976 від 15.08.2007р., особам з обмеженою працездатністю, які перебували на обліку у Центрі зайнятості, було запропоновано роботу за посадами, вказаними у звітах відповідача. Вказані особи від працевлаштування відмовилися з різних підстав.(а.с.47).

Таким чином, матеріали справи, її фактичні обставини свідчать, що відповідачем у даній справі було вжито усіх можливих заходів з метою виконання приписів Закону України № 875 (875-12) .

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-IV (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що підприємство здійснило низку необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарського-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Враховуючи наведене і за відсутності доказів відмови відповідачем інвалідам в працевлаштуванні, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вина останнього в незайняті створених (пристосованих) робочих місць для працевлаштування інвалідів, відсутня, оскільки підприємством вжито заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів відсутні.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими, підстави для передачі справи на розгляд складу колегії суддів Вищого адміністративного суду України в судовому засіданні відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Господарського суду Запорізької області від 28 серпня 2007 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2009 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у порядку та у строки, передбачені статтями 237- 239 КАС України.