Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Карась О.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Ніколаєнко О.А.

відповідача Миронова Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.02.2007 р.

у справі № 08-15/3664

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Білозірська реалізаційна база хлібопродуктів"

до Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 31.12.2004 р. позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 06.08.2003 р. за № 0000522301/0/3944 у частині застосування штрафних санкцій у сумі 3129 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 6,24 грн. державного мита та 8,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.02.2007 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про задоволення позову повністю. Визнано протиправними (недійсними) податкове повідомлення-рішення від 06.08.2003 р. № 0000522301/0/3944 повністю. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 127,50 гр. судового збору та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ДПІ у Черкаському районі Черкаської області подала касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 86 та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення від 06.08.2003 р. № 0000522301/0/3944 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 42601,00 грн., в тому числі 22826 грн. основного платежу та 19775 грн. штрафних санкцій прийнято за результатами проведеної перевірки за період з 01.01.2001 р. по 31.03.2003 р., якою зафіксовано порушення позивачем вимог п. 4.5 ст. 4, п.п. 7.3.5 п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 та п. 10.3 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", що зумовило заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 39551 грн., в тому числі: за лютий 2001 року –на 6257 грн., вересень 2001 р. –7698 грн. та січень 2003 року –25596 грн.

Оскільки податковим органом актом перевірки також було виявлено завищення позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість у загальній сумі 16725 грн., в тому числі у березні 2001 року на 11794 грн. та у квітні 2001 року на 4931 грн., податкова інспекція при визначенні спірним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов’язання з основного платежу врахувало суму завищення 16725 грн. і в результаті визначила тільки 22826 грн.

Сума штрафної санкції застосована на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"у розмірі 50 % від загальної суми недоплати –22826 грн., що становить 19775 грн.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з позицією суду апеляційної інстанції щодо необхідності визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення через недоведеність факту вчинення позивачем порушень, на які посилається податковий орган а акті перевірки, які б зумовили заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Податковим органом не надано судам попередніх інстанцій, окрім акту перевірки, в якому відсутні посилання на первинні бухгалтерські документи, на підставі яких встановлено неправомірне формування податкового кредиту за спірні періоди, будь-яких доказів наявності факту таких порушень. Висновок податкового органу про закінчення строку позовної давності щодо кредиторської заборгованості ґрунтується на припущеннях. Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що самого по собі факту знищення позивачем первинних облікових документів, за відсутності інших доказів, недостатньо для висновку про допущення позивачем заниження податкового зобов’язання на суму 22826 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції, з посиланням на встановлений ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов’язок суб’єкта владних повноважень щодо доказування правомірності свого рішення, дійшов правильного висновку про необхідність визнання недійсним спірного рішення податкового органу.

Суд касаційної інстанції також вважає за правильне погодитися з позицією судів щодо неправомірності визначення податковим органом спірним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій без самостійного донарахування суми податкового зобов’язання.

Зі змісту п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ випливає, що обов’язок щодо сплати штрафу за цією нормою Закону у платника податків виникає виключно за умови самостійного донараховання контролюючим органом суми податкового зобов'язання за підставами, викладеними у підпункті "б"підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, тобто у разі самостійного донарахування податковим органом податкових зобов’язань, коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженої постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Черкаському районі Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.02.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.