К-6547/08-С Про стягнення заборгованості за штрафними санкціями - 30.03.2010 Прийняття

У травні 2007 року Прокурор Саксаганського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1261,62 грн.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2008 року у даній справі у задоволенні позову відмовлено з огляду на безпідставність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Центральна МДПІ у м. Кривому Розі подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2003р. - 2004р. податковим органом було проведено перевірки щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового обігу СПД-ФО ОСОБА_1., в ході яких виявлено порушення відповідачем вимог Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) (далі Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ), а саме здійснення продажу товарів без видачу розрахункового документу, невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахункових операцій записам в ОРО та РК, відсутність КОРО на місці проведення розрахунків. Вказані порушення відображені у актах перевірок №000161 від 07.10.2003р., № 000063 від 27.01.2004р., №000314/23/338/2189818537 від 31.07.2004р., на підставі яких відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення :

- №0001392343/0 від 08.10.2003р., яким до відповідача застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 605 грн.;

- №0000672343/0 від 29.01.2004р., яким до відповідача застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 300 грн.;

- №0002552343/0 від 02.08.2004р., яким до відповідача застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 752,75 грн.

Загальна сума застосованих штрафних (фінансових) санкцій становить 1657,75 грн. та протягом 2002-2007р. відповідачем частково сплачено штрафних (фінансових) санкцій на суму 396,13 грн., і станом на 26.03.2007р. заборгованість відповідача по сплаті штрафних (фінансових санкцій) за вищезазначеними податковими-повідомленнями рішеннями становить 1261,62 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що обов`язок суб'єкта підприємницької діяльності по сплаті штрафів, передбачених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) не відноситься до податкового зобов'язання, а тому такі штрафи не можуть бути визначені як податкові зобов'язання податковим повідомленням-рішенням, а відтак, на думку судів, відсутні підстави і для стягнення таких зобов'язань, як таких, що визначені податковим органом з порушенням чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення позову, разом з тим вважає за необхідне зазначити що, зважаючи на повноту встановлення фактичних обставин справи судами попередніх інстанцій, такий висновок є правильним, однак з інших мотивів.

Так, статтею 2 Закону України "Про систему оподаткування" встановлено, що під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України з питань оподаткування.

Згідно із статтею 92 Конституції України, виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори. Такий перелік містить, зокрема ст.ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування", а Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) , норми якого було порушено відповідачем, не визначають податків і зборів (обов'язкових платежів).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання своїх функцій, за результатами перевірки відповідача прийняв зазначені вище податкові повідомлення-рішення, в той час як така форма акту ненормативного характеру може застосовуватися лише щодо обов'язків по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено у статтях 14 та 15 Закону України "Про систему оподаткування". У даному випадку штраф, накладений за порушення позивачем Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) не відноситься до категорії податкового зобов'язання, або податкового боргу, та встановлюється окремим законодавством, а тому за наслідками перевірок, такою формою акту ненормативного характеру мало бути рішення про застосування штрафних санкцій.

Однак наведене дає підстави для висновку, що спірні рішення контролюючим органом прийнято з порушенням чинного законодавства лише в частині визначення суми штрафних (фінансових) санкцій саме як податкового зобов'язання.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, дійшли правомірного висновку про недотримання контролюючим органом передбаченої законодавством форми рішення про застосування фінансових санкцій за виявлені правопорушення. Однак припустилися помилки, оскільки при наявності підстав для застосування фінансових санкцій, правопорушник повинен бути притягнутий до відповідальності.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідації його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Штраф за порушення вимог Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю.

Згідно ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання потягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на те, що адміністративно-господарські санкції загалом і штраф, встановлений ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", зокрема, є конфіскаційними, оскільки своїм наслідком мають вилучення державою у суб’єкта господарювання основних чи оборотних фондів, іншого майна, їх застосування відповідно до ст. 41 Конституції України можливе лише за рішенням суду. З врахуванням цього і звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення сум адміністративних санкцій в разі відмови суб’єкта господарювання від їх сплати в добровільному порядку повинно бути в межах строків, встановлених ст. 250 ГК України.

При виявленні контролюючим органом порушення відповідачем вимог зазначених в актах перевірок законів, позов про стягнення штрафу Прокурором Саксаганського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі був пред’явлений поза межами встановленого ст. 250 ГК України шестимісячного строку з дня виявлення порушення.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, мотиви, якими керувались суди обох інстанцій при прийнятті рішення, є помилковими, однак це не призвело до неправильного вирішення справи по суті, у зв’язку з чим рішення судів підлягають залишенню без змін з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Центральної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2008 року та постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2007 року по справі № А 38/330-07 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.