Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

на ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.03.2008 року

та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2008 року

по справі № 2-22/16598-2007А

за позовом Дочірнього підприємства "Житлово-комунальна контора відкритого акціонерного товариства "Кримбуд"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У жовтні 2007 року Дочірнє підприємство "Житлово-комунальна контора відкритого акціонерного товариства "Кримбуд"звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0006331502/0 від 08.06.2007 року, №0006331502/1 від 08.08.2007 року, №0006331502/2 віл 15.10.2007 року.

Постановою Господарського суд Автономної Республіки Крим від 21.01.2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.03.2008 року у даній справі позов задоволено, скасовані спірні повідомлення-рішення, з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п.7.7. ст.7, пп.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом була проведена невиїзна документальна перевірка дочірнього підприємства "ЖКК ВАТ "Кримбуд" з питань дотримання строків сплати податків до бюджету, якою встановлено порушення пп.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що виразилось у несвоєчасній сплаті сум податку на додану вартість по деклараціям за жовтень 2006 року–лютий 2007 року.

На підставі даної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006331502/0 від 08.06.2007 року, яким визначено суму штрафу за затримку на 27 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у розмірі 2633,39 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив суму узгоджених податкових зобов’язань по податку на додану вартість за період часу з жовтня 2006 року по лютий 2007 року у терміни визначені Законом №2181-III (2181-14) .

Вказана податковим органом затримка в 27 календарні дні виникла в результаті погашення податкового боргу попередньо погашенню його податкових зобов’язань по ПДВ за період жовтень 2006 року-лютий 2007 року.

Крім того, слід зазначити, що позивач перераховуючи кошти для погашення узгоджених податкових зобов’язань з ПДВ визначив в у графі "призначення платежу"відповідного платіжного документу конкретний податковий період, за який здійснювався платіж.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону №2181-III визначено принцип рівності бюджетних інтересів. З цією метою встановлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

Як визначено пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п.6 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (z0377-04) , зареєстрованої в Міністерстві юстиції 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п.3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням пп.16.5.2 п.16.5 ст. 16 Закону №2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України. Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого п.7.7 ст. 7 Закону №2181-III, податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Враховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо неправомірності дій відповідача стосовно нарахування штрафних санкцій за затримку на 27 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим відхилити.

Ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.03.2008 року та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.01.2008 року по справі № 2-22/16598-2007А залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.