Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Луганської області від 12.03.2007

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007

у справі № 12/15пд-ад (22-а-493/07)

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Макарт"(далі –ТОВ "Компанія "Макарт", відповідач-1)

та приватного підприємства "Сервіспостачання"(далі –ПП "Сервіспостачання", відповідач-2),

за участю прокуратури Жовтневого району міста Луганська,

про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності господарського зобов’язання.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Пономарьової Н.В.,

відповідача-1 –не з’явились,

відповідача-2 –не з’явлись,

Генеральної прокуратури України –Турлової Ю.А.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсним договору від 01.02.2005, укладеного відповідачами зі справи.

Постановою господарського суду Луганської області від 12.03.2007, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007, у позові відмовлено з мотивів недоведеності податковим органом наявності у учасників оспорюваного договору суб’єктивного наміру порушити вимоги закону під час укладення оспорюваного правочину.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України та доповненні до неї ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фіктивний характер діяльності відповідача-2, несплата ним до бюджету необхідних податків (зборів) з господарських операцій за оспорюваним договором та зміст останнього є достатніми свідченнями укладення цього правочину з протиправною метою ухилитися від оподаткування фінансових результатів його виконання.

Заслухавши суддю-доповідача по справі та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді даної справи встановлено, що 01.02.2005 ТОВ "Компанія "Макарт"(замовник) та ПП "Сервіспостачання"(виконавець) було укладено договір, відповідно до якого виконавець зобов’язався надати комплекс маркетингових послуг щодо вивчення ринку у м. Луганську та Луганській області з метою реалізації продукції. На підставі актів виконаних робіт відповідачем-2 на виконання цього договору було складено податкові накладні, причому загальна ціна договору склала 1 316 991,20 грн.

Постановою господарського суду Луганської області від 27.016.2006 у справі № 8/403пн-ад було припинено юридичну особу ПП "Сервіспостачання"з мотивів реєстрації та перереєстрації цього підприємства на підставних осіб без наявності у останнього мети здійснювати підприємницьку діяльність, відсутності цього підприємства за юридичною адресою.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, судові інстанції послалися на недоведеність податковим органом порушень вимог Закону відповідачами під час укладення спірного договору.

При цьому судами не було надано належної оцінки обставинам щодо фіктивного характеру діяльності ПП "Сервіспостачання", неподання цим підприємством звітності до податкового органу. Судовими інстанціями також не було перевірено доводи ДПІ про свідому несплату відповідачем-2 необхідних податків і зборів до бюджету із господарських операцій за оспорюваним договором.

Усі ці фактичні дані у сукупності можуть свідчити про наявність у ПП "Сервіспостачання"протиправного наміру при укладенні договору від 01.02.2005 діяти з метою уникнути оподаткування фінансово-господарських результатів виконання цього договору.

Водночас відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга цієї статті).

Згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що підставою визнання господарського зобов’язання недійсним є його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а частиною першою статті 208 цього Кодексу –наслідки визнання такого господарського зобов’язання недійсним.

З огляду на те, що спірне господарське зобов’язання (правочин) порушує публічний порядок, воно є нікчемним, у зв’язку з чим визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається, а тому ухвалені у справі судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спірного договору недійсним підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі у цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Що ж стосується наслідків недійсності спірного договору, то відповідно до частини першої статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Однак оскільки названі санкції за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями, то їх застосування можливо лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України, тобто - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, для правильного вирішення спору судам слід було також вичерпно дослідити усе коло обставин, пов’язаних з моментом виявлення податковим органом факту укладення спірного договору та днем застосування названих санкцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про дотримання (або пропущення) податковим органом установленого статтею 250 названого кодексу строку.

За таких обставин оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про застосування наслідків недійсності спірного договору з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині.

Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Луганська задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Луганської області від 12.03.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.06.2007 у справі № 12/15пд-ад (22-а-493/07) скасувати.

3. Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним договору від 01.02.2005 закрити.

4. В решті справу № 12/15пд-ад (22-а-493/07) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.