Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання Альошиній Г.А.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Харківської області від 12.02.2007

та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2007

у справі № АС-42/603-06

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю українсько-російської фірми "Ю.К.А.С."(далі –ТОВ УРФ "Ю.К.А.С.", відповідач-1)

та суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1 (далі –СПД ОСОБА_1, відповідач-2)

про визнання нікчемними правочинів.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання нікчемними договорів позики від 01.09.2006 № З-01/09 та від 04.09.2006 № З-04/09, укладених відповідачами у справі.

Постановою господарського суду Харківської області від 12.02.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2007, у позові відмовлено з мотивів відсутності порушень чинного законодавства під час укладення оспорюваних правочинів.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що оспорювані договори було укладено відповідачами без фактичної передачі товару виключно з метою одержання податкової вигоди - безпідставного відшкодування ПДВ з бюджету, а тому зазначені правочини мають бути визнані нікчемними.

У запереченні на касаційну скаргу СПД ОСОБА_1 зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Представники учасників провадження у судове засідання не з’явились.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у розгляді даної справи встановлено, що 01.09.2006 та 04.09.2006 відповідачами у справі було укладено договори позики № З-01/09 та № З-04/09, на підставі яких за актами приймання-передачі ТОВ УРФ "Ю.К.А.С."(позикодавець) передав СПД ОСОБА_1 (позичальник) у безпроцентну позику товар –олію соняшникову у кількості 866,866 тонн та соняшник у кількості 690 тонн відповідно. В ході проведення перевірок зазначених суб’єктів господарювання податковим органом було виявлено, що товар, який став предметом оспорюваних договорів позики, був спочатку відчужений СПД ОСОБА_1 як первісним продавцем суб’єкту підприємницької діяльності –фізичній особі ОСОБА_2, яка, в свою чергу, нібито продала його відповідачу-1. На підставі цього податковим органом було зроблено висновок про укладення щодо цього товару низки фіктивних договорів (які не супроводжувалися фактичною передачею товару) –у тому числі і спірних договорів позики –з метою отримання учасниками таких договорів відшкодування ПДВ з бюджету.

Частиною першою статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведена норма Закону відповідає приписам частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга цієї статті).

Згідно ж з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, позови податкових органів про визнання правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним розгляду в судового порядку не підлягають. Встановлення ж нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства, презюмується в мотивувальній частині судового рішення, а не в резолютивній, у випадку заявлення податковим органом позовної вимоги про застосування санкцій до учасників такого правочину в порядку статті 208 Господарського кодексу України.

В даному випадку такої вимоги позивачем заявлено не було, а тому провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас слід зазначити, що з огляду на підстави цього позову, а саме –спрямування укладених договорів на отримання доходу за рахунок податкової вигоди, слід зазначити таке.

Відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Отже, відсутність встановленої судом (у мотивувальній чи резолютивній частині) недійсності цивільного правочину чи господарського зобов’язання не повинна розглядатися як перешкода для донарахування податкових зобов’язань платнику податків у тому разі, якщо при цьому таким платником не дотримано вимог податкового законодавства.

Відповідно ж до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарська операція згідно зі статтею 1 названого Закону –це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

Зокрема, не може визнаватися право платника ПДВ на податковий кредит у тому разі, якщо відповідні товари ним реально не придбавалися, або якщо витрати на таке придбання реально не понесені тощо. При цьому посилання податкового органу чи суду на нікчемність правочину не є обов’язковою необхідною передумовою для розгляду господарських операцій як таких, що вчинені з порушенням вимог податкового законодавства.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 157, 160, 167, 220, 221, 223, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Харківської області від 12.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 07.06.2007 у справі № АС-42/603-06 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.