А18/397-07 Про скасування податкових повідомлень-рішень - 25.03.2010 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Іванівської МДПІ Київської області на постанову Господарського суду Київської області від 27.11.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2008 року по справі №А18/397-07 за позовом ТОВ "Експалайт-2004"до Іванівської МДПІ Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційних скарг щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Київської області від 27.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2008 року, позовні вимоги ТОВ "Експалайт-2004"до Іванівської МДПІ Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень –задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 10.08.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 20.10.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі Іванівська МДПІ Київської області просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, пп.7.2.3, 7.4.1, 7.4.5 ст.7, п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

Касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення –скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 18.12.2006 р. по 29.12.2006 р. працівником Іванівської МДПІ Київської області була здійснення виїзна позапланова перевірка ТОВ "Експалайт-2004"з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.12.2005 р. по 31.01.2006 р, за результатами якої складено акт №145/231/331301 від 09.01.2007 р.

В зазначеному акті податковий орган посилається на порушення позивачем пп.7.2.3 пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі вказаного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000122300/0 від 18.01.2007 р., яким було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2006 року в сумі 3 999 818,00 грн. та №0000112300/0 від 18.01.2007 р., відповідно до якого позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 352 грн., з яких основний платіж в сумі 182 грн. та штрафні фінансові санкції в сумі 170 грн.

Також матеріали свідчать, що 12.12.2005 р. між ТОВ "Експалайт-2004"(далі Покупець) та ТОВ "Авангард"(далі Продавець) був укладений договір №27 на поставку навантажувача фронтального ТІ 56 на базі ТІ 50, фільтр преси РКМ, вакуумний апарат Преддефекатор-Мюлер на суму 24 000 000,00 грн. відповідно до специфікації №1.

Згідно з умовами договору, Продавець зобов’язується поставити Покупцю товар, а Покупець прийняти та сплатити товар, кількість та ціна якого визначені, згідно переданих Продавцем Покупцю накладних та інших необхідних документів, підтверджуючих кількість та відповідний стан товару.

Вищевказаним договором (п.3.3) передбачено 100% передоплату, при цьому відповідно до п.3.4 загальна вартість поставки складає 24 000 000,00 грн. з яких 4 000 000,00 грн. податок на додану вартість. Пунктом 2.1 спірної угоди встановлено, що дата поставки товару вважається дата накладної.

Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, відповідно до яких позивачем було перераховано кошти на розрахунковий рахунок ТОВ "Авангард"у розмірі 24 000 000,00 грн.

В свою чергу ТОВ "Авангард"були виписані ТОВ "Експалайт-2004"податкові накладні №№714, 715, 716 на вищевказану суму.

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний адміністративний суд, задовольняючи позов виходили з того, що сума податкового кредиту позивача за операцією у вигляді передплати за навантажувач фронтальний ТІ 56 на базі ТІ 50, фільтр преси РКМ, вакуумний апарат Преддефекатор-Мюлер, підтверджена банківськими виписками та податковими накладними, які виписані платником ПДВ, вартість придбаного товару віднесена до складу валових витрат, сума податку на додану вартість фактично сплачена позивачем у складі ціни товару, а тому позивачем дотримано вимоги Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) при формуванні податкового кредиту.

З такими висновками судів в повній мірі погодитись не можна, оскільки вони зроблені без повного з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Визнаючи правомірність формування позивачем податкового кредиту за січень 2006 року, а в подальшому виникнення у нього права на бюджетне відшкодування коштів у розмірі 3 999 818,00 грн. суди посилались на докази, які є обов’язковими, але не вичерпними. При цьому судами в повній мірі не було досліджено та не надано належної оцінки твердженням податкового органу про те, що штат працюючих в ТОВ "Експалайт-2004" складається з однієї особи, що викликає сумніви в реальності господарської операції.

Судам необхідно було дати оцінку умовам спірної угоди, зокрема щодо строків виконання договору укладеного 12.12.2005 р., з врахування тієї обставини, що на час прийняття постанови судом першої інстанції 27.11.2007 р. угода не була виконана, що позивач пояснює особливостями вивезення великогабаритного обладнання.

За таких обставин, колегія суддів звертає увагу на те, що для повного та всебічного вирішення спору по суті, судам попередніх інстанції необхідно з’ясувати та встановити, чи мала операція з реалізації товару за спірною угодою реальний характер, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.

Також, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що судами взагалі не досліджувалось та не надано жодної правової оцінки податковому повідомленню-рішенню №0000112300/0 від 18.01.2007 р., відповідно до якого позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 352 грн., з яких основний платіж в сумі 182 грн. та штрафні фінансові санкції в сумі 170 грн.

Згідно з ч.1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Сторонами не надано, а судами не витребувано докази, які б підтверджували або навпаки спростовували правомірність формування позивачем податкового кредиту в січні 2006 року по спірній угоді.

Частина 2 статті 71 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановляє, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з частиною 5 вказаної статті вищезазначеного Кодексу суд може збирати докази з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, колегія суддів наголошує на тому, що суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з’ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Таким чином, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, оскільки вони постановлені на підставі неповно з’ясованих обставин у справі.

Зазначене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим –рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При новому розгляді справи суду слід врахувати зазначене, а також те, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 211, 220, 221, 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу Іванівської МДПІ Київської області задовольнити частково, постанову Господарського суду Київської області від 27.11.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2008 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.