Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Головного управління Державного казначейства України у Полтавській області, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги,

ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації про стягнення суми недоплаченої одноразової щорічної допомоги.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що йому, як учаснику бойових дій, відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у 2005, 2006, 2007 роках проводилися не в повному обсязі, позивач просив визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з останнього 4 565 грн. 00 коп. недоотриманої суми разової грошової допомоги.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Міністерство фінансів України, Міністерство праці та соціальної політики України, Управління державного казначейства в Полтавській області, Державне казначейство України.

Постановою Полтавського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2008 року позов задоволено частково: зобов’язано Міністерство фінансів України виділити та перерахувати через Міністерство праці та соціальної політики України Головному управлінню праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації для виплати позивачу суму недоплаченої щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) за 2007 рік 1 770 грн. 00 коп.; зобов’язано Головну управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації виплатити позивачу отримані на його ім’я кошти в розмірі 1 770 грн. 00 коп.; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2009 року скасовано постанову Полтавського районного суду Полтавської області від 18 вересня 2008 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу на нього. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить спірне рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу Міністерство фінансів України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення –без змін.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня учаснику бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Виплата вказаної допомоги проводилась позивачу в розмірах, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2005, 2006, 2007 роки.

Судами встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та закони України про Державний бюджет України на 2005, 2006, 2007 роки), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених законами України про Державний бюджет України на 2005, 2006, 2007 роки, не можна визнати неправомірними, оскільки норми вказаних законів мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Посилання на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) , яким визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України 2007 рік" (489-16) , не приймаються судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення законів України про Державний бюджет України на 2005, 2006, 2007 роки були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.