Вищий адміністративний суд України у складі:

Головуючого - судді

Розваляєвої Т. С.

(суддя-доповідач),

суддів

Сороки М. О.,

Рецебуринського Ю. Й.,

Ханової Р. Ф.,

Черпака Ю. К.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2009 року у справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В червні 2008 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Комунального підрядного спеціалізованого підприємства по ремонту і будівництву автошляхів м. Харкова "Шляхрембуд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем в 2007 році порушені вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) щодо працевлаштування інвалідів у кількості 4 % середньооблікової чисельності штатних працівників.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості 1 робочого місця.

Частинами 1, 2, 3 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства (об’єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 за 2007 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 394 особи, фонд оплати праці штатних працівників –6 483 700 грн. 00 коп., середньорічна заробітна плата штатного працівника –16 456 грн 90 коп.

Отже норматив робочих місць, створених для інвалідів, на підприємстві становить 18 місць.

Фактично у 2007 році на підприємстві працювало 16 інвалідів.

Також судами встановлено, що в 2007 році відповідачем щомісяця до Жовтневого районного центру зайнятості подавались звіти за формою № 3-ПН щодо наявності вакантних місць для інвалідів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем не дотримано вимоги чинного законодавства щодо кількості інвалідів, які повинні працювати на підприємстві, в зв’язку з чим він повинен сплатити штрафні санкції та пеню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що, незважаючи на те, що кількість працюючих у відповідача інвалідів не відповідала нормативу, встановленому ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідачем здійснені всі необхідні дії для працевлаштування інвалідів, а саме: створені місця для працевлаштування інвалідів, крім того, до центру зайнятості щомісячно подавалися звіти форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв’язку з тим, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність в населеному пункті за місцем знаходження Підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Згідно із статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-ІУ (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Як установлено судами, на виконання вимог законодавства Підприємство щомісячно направляло до центру зайнятості звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування відповідної кількості інвалідів. Крім того, фактично на підприємстві відповідача було працевлаштовано 16 інвалідів, а інші місця залишилися вакантними у зв’язку з ненаправленням уповноваженими органами інваліда для працевлаштування.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.